13

Того вечора, повернувшись до «Соляріса», я не пішла вечеряти. Я зачинилася в номері й вперше за довгий час відкрила свій старий записник. На першій сторінці була виписана цитата, яку я колись почула на лекції: «Найкращий спосіб перемогти хижака — стати для нього невидимим».

Я сиділа в темряві, слухаючи дихання Злати, і розкладала ситуацію на складові, як складне рівняння. Дано: Маркус має мою довіру, мої файли та офіційний статус. Необхідно знайти: спосіб довести авторство до того, як він натисне кнопку «Опублікувати».

Мій план почав вимальовуватися. Я зрозуміла: Маркус впевнений, що я — емоційна, вдячна і трохи розгублена жінка, яка боїться втратити свій «тихий берег». Що ж, я дозволю йому вірити в це ще трохи.

Наступного ранку я прийшла до університету з посмішкою. — Маркусе, люба, — сказала я, заходячи до його кабінету і ставлячи перед ним горнятко його улюбленого мак’ято. — Я вчора багато думала про твої слова. Ти правий. Моя безпека — понад усе. Я хочу додати до нашої статті ще кілька ключових кейсів, які я приховувала навіть від себе. Це зробить твою... нашу роботу бездоганною.

В його очах спалахнув вогник жадібності. Він накрив мою руку своєю. — О, Соломіє, я знав, що ти зрозумієш. Це професійно. Що це за кейси?

— Вони в моєму старому зашифрованому архіві. Мені потрібен час, щоб відкрити доступ. Але, — я зробила паузу, наче вагаючись, — мені потрібно, щоб ти переглянув фінальну версію договору з видавництвом. Я хочу переконатися, що моє ім'я, хоч і друге, вказане з правильною анотацією моєї спеціалізації.

Він розслабився. Його пильність притупилася моєю покірністю. — Звичайно, кохана. Я пришлю тобі копію сьогодні ж.

Я повернулася до «Соляріса» і одразу пішла до Марко. Нам потрібна була юридична консультація, але така, про яку б не дізналися в університеті. — Марко, мені потрібен адвокат, який розуміється на авторському праві. Але італієць, який не пов'язаний з академічними колами, — прошепотіла я.

Марко уважно подивився на мене. Він бачив, як змінився мій погляд. Тепер у ньому не було закоханого туману — там була холодна сталь. — У мого двоюрідного брата є фірма в Лечче. Він зубастий, Соломіє. Він витягне правду навіть із каменю. Що сталося?

— Мене намагаються стерти з моєї власної історії, Марко. Знову. Але цього разу я не просто втечу. Я залишуся і заберу те, що моє.

Весь вечір ми з Максимом сиділи за комп’ютером. Але ми не розв'язували задачі з фізики. Я вчила його, як робити цифрові відбитки документів. Ми створювали ланцюжок доказів: я надсилала самій собі листи з чернетками, датовані минулим роком, завантажувала їх у хмарні сховища з позначками часу, які неможливо змінити.

Я готувала «цифрову пастку». Коли Маркус прийшов до мене ввечері в готель, я була ідеальною жінкою. Ми пили вино на терасі, він розповідав про майбутню поїздку в Рим, а я дивилася на нього і думала: «Як дивно. Людина, яка здавалася мені порятунком, виявилася лише ще одним іспитом. Але цей іспит я складу на "відмінно"».

— Ти якась мовчазна сьогодні, — зауважив він, торкаючись мого волосся. — Просто слухаю море, Маркусе, — відповіла я з напівпосмішкою. — Воно завжди повертає на берег те, що йому не належить. Ти не помічав?

Він засміявся, не зрозумівши підтексту. Він все ще вважав, що грає з біженкою. Він не знав, що грає з психологом, який щойно вирахував кожен його наступний крок.