1

​Соломія прокинулася о шостій ранку від абсолютної тиші. Це була не тиша спокою, а тиша контролю. Її життя вже багато років було схоже на дорогу, але неймовірно тендітну конструкцію: красиву зовні, але таку, що будь-якої миті готова розлетітися на друзки від одного невірного руху.

​Вона встала, намагаючись не розбудити чоловіка. Денис спав, як завжди, важким, глибоким сном людини, яка абсолютно впевнена у своєму праві на все, що її оточує. Денис був успішним, забезпеченим і щиро вважав, що він врятував Соломію, давши їй своє прізвище, статус і цей розкішний будинок під Києвом.

​Соломія, психолог за освітою, чітко усвідомлювала: те, що інші називали успіхом, для неї було золотою кліткою. Її професійна діяльність була зведена до мінімуму — Денис вважав це «брудною роботою з чужими проблемами», яка їй не пасувала. Її власні мрії та прагнення були стерті, залишаючи всередині лише гулку порожнечу.

​Навіть на відстані Соломія відчувала невидиму присутність іншої жінки — тітки Надії, рідної сестри батька Дениса. Надія вже багато років жила в Італії, але її вплив на родину був беззаперечним. Вона була для Дениса найвищим авторитетом, а для Соломії — суворим цензором, який з екрана телефону щотижня перевіряв, чи достатньо Соломія «вдячна» за своє щасливе життя.

​— Соломіє, Денис каже, що ти знову виглядаєш втомленою. Це неповага до чоловіка, який стільки для тебе робить! — звучав у голові голос тітки Надії.

​Для Дениса та його тітки Соломія була лише функцією, яка мала бути бездоганною. Єдиним сенсом і справжньою втіхою залишалася донька Злата, заради якої Соломія змушувала себе щодня одягати маску щасливої дружини.

​Вранці, готуючи сніданок, вона мигцем подивилася у дзеркало. На неї дивилися втомлені очі жінки, яка понад усе прагнула звільнення від цього вічного «треба».

​На тлі цього сімейного полону війна спочатку здавалася чимось далеким. Але коли перші вибухи почали відлунювати під Києвом, це стало для неї не лише трагедією, а й ідеальною ширмою для втечі.

​Денис наполягав, що Соломія зі Златою мають негайно їхати до Італії.

— Тітка Надія вже все підготувала. Ви будете під її наглядом, там безпечно, — сказав він тонким тоном, що не передбачав заперечень.

​Для Дениса це була турбота про «ресурс», а для Соломії — єдиний шанс. Вона погодилася без вагань, проте в глибині душі знала: це не просто втеча від ракет, це — її перший крок на свободу, хоча вона ще не здогадувалася, що в Італії на неї чекає нова клітка під пильним оком тітки Надії.