Епілог.

Через багато років.

 «Пс… пс….» — шепотів Мозок Ярини.

 «Шо?!» — озвався Мозок Тараса.

 «Ти спиш?» — Мозок Ярини.

 «Вже ні…» — прошипів Мозок Тараса.

 « Ти чув?»

 «Що?»

 «Шлунок гукає на вечірку!»

 «Оооо!!!!»

Шурхіт ковдри розбудив Ярину. Вона відкрила очі і в темряві спробувала намацати поряд чоловіка. Та лапнула тільки поперек, що переходив в сідниці прикриті сімейними трусами.

— Ти куди?

— Їсти хочу.. — відповів Тарас тихенько, взуваючи капці.

— Ага.. там до речі хамончик, який Богдан з Іспанії привіз. 
— Угу.. багет хрусткий..— Я пішов. А ти ще можеш помріяти про хамон….

Подружжя Когутів дуже намагались тихенько спуститись на кухню, але вже на півдорозі зрозуміли, що вони не самі. 
Тихий галас на кухні свідчив про те, що там невеличкий натовп. З часів їх весілля , сімейство трохи виросло. Онуки Святослав, Владислав та Олечка, а також новоспечена невістка — дружина Назара. Ну як…

 Раненько Назар потішив батьків звісткою про наявність нареченої та майбутньої дитини. Коли перший шок минув, прийшли до висновку, що воно й на краще. Допоможуть. Витягнуть. Дівчина виявилась з дуже порядної сімʼї. Небагаті, але добрі люди теж були здивовані і дуже боялись реакціі рідних Назара. Та все вирішилось на щастя. Тому у Когутів тепер дім повна чаша. Купа онуків, любі діти , а головне — вони вдвох.

Друга ночі… Юля готує бутерброди, Богдан бавить близнюків, Назар, щось друкує на ноуті, Світлана вʼяже. Тарас пішов за чашками.

Ярина стояла біля одвірка, схилившись плечем. Дивилась на свою сімʼю і думала:

 «Життя бентежне. Але кайфове»….

 «Підтримую!» — вигукнув Мозок.

 «А я казало!!» — втрутилось серце!

 «Добре-то як!» — проспівала душа.

Лібідо тихо муркотіло…