Розділ 19. Усе спочатку.

Тарас з Богданом розбирали завали. Привезли на «бусіку« ОСБі, інструменти, плівку. Місцеві підприємці також підключились. Забивали вікна у вцілілих квартирах, допомагали іншим. 
Підтягнулося і сімейство Твердих. Сергій, на правах депутата, привіз купу різного краму і пішов займатися справами в загальний натовп. Не розшакркувався й не обіцяв діамантових гір. Але й нічого поганого не говорив. Мовчки пішов займатись справою.
Ярину не пустили глянути на квартиру. Тетяна смикнула і наказала не рипатись. 
Вона стояла зі сторони двору біля величезної воронки, яка зʼявилась після влучання ракети. Уламки розлетілись в усі сторони, в тому числі і в квартиру, яку вона орендувала. В будинку повибивало вікна, повилітали двері. В когось пошкоджень менше, в когось більше. Та постраждали всі однаково від спільного ворога. 
Отож, Ярина з Назаром стояли і дивились в сторону свого поверху, де розташовувались їх тимчасові квадратні метри. 
— Ноут шкода… — промовив син. — у мене там проект по українській літературі. 
— Проект… у нас були просто реферати, курсові.. а тепер проекти.. — пробурчала жінка. 

— Ну Ма.. 

— ну так.. — Вона зітхнула і обійняла сина правицею. Притисла до себе, поцілувала в маківку. 
Так і стояли. Дивились.. прощались…

— О! Ось ви де! — пролунало з-за спини. — Ви-то мені й потрібні. 
По уламкам і ще якомусь сміттю, як крейсер Аврора, перла їх одендодавиця… Захекана, розчервоніла, вона явно мала ціль і не мала перешкод. 
— Вітаю. — Промовила Ярина розвертаючись до жінки. Назар скривився. Ніколи вона йому не подобалась. Противна і зла тітка, яка збирала чутки, наче той порохотяг і розносила їх по окрузі. Самої на копійку, а понтів на рубль. — мені так шкода, що в квартиру потрапив уламок..

— КанЄшно шкода.. там же ж усе моє життя згоріло..

— Там трохи і нашого, залишилось. Але то такий дрібʼязок в порівнянні з життями. Ми могли там опинитись.

— До речі, а чого вас не було в квартирі? — з докором запитала жіночка.

— А краще було б, що б ми там були?? — здивувався Назар. Мати смикнула його за спину. — Ма..

— Я не повинна звітувати. Тим більше, що квартира до кінця місяця проплачена була.

— Так.. але ви б могли щось врятувати..

Ярина зробила кілька дюкроків вперед і зупинилась впритул до орендодавці. 
— Між життям і лахами, я оберу життя. А до вас, мабуть карма прилетіла і прилетить ще, якщо ви й досі не зрозуміли головного! 
Оскільки круто і на підборах так щоб ефектно Ярина розвернутись не могла тому, спираючись трохи на сина почимчикувала в протилежну сторону. 
Жінка з хлопчиком поволі підійшли до автомобіля, на якому приїхали сюди і клацнувши замком, Ярина витягла з багажника велику сумку з термосами чаю та бутербродами. Назар допомагав мамі виставляти це добро на імпровізованій лавці, дістав упаковку пластикових стаканчиків та прийнявся розливати гарячий солодкий напій та гукати людей до імпровізованого столу. Згодом підтягнулись працівники закладів громадського харчування та теж увійшли в стрій. ДСНС-ники пліч-о-пліч працювали з простими людьми. Розбирали завали, поламані меблі, розкидані речі. Хто плакав, хтось просто спілкувався. Але діяли злагоджено і швидко. Зима на дворі, розводити теревені нема коли…

Ярина ж дивилась невидючим поглядом на зруйновані долі і думала про те, яким коротким може бути це життя. Якби вона тоді наполягла і повернулась із сином в цю квартиру після виписки, їх скоріш за все вже просто не було б на цьому світі. Це усвідомлення лавиною скотилось на молоду жінку, пускаючи тілом озноб. 
В кишені куртки задзвенів телефон. Потяглася за гаджети і завмерла над екраном. Дзвонив Яновський і Ярина вирішила відкинути всі образи та прийняти дзвінок. 
— Ало..

— Ало! Ярино! У тебе все добре? Де Назар? Я не можу йому додзвонитися. 
— Вітаю, Ігорю. — привіталась — У мене все нормально. Дякую. Назар не бере трубку, бо зараз зайнятий. Ти як?

— Я? Ти ще питаєш? Та у мене, Яринко, по милості твого коханця, повний швах! В бізнесі проблеми, з батьками посварився, та ще й Галя кинула мене! Втекла в Європу з моєю дитиною! — Ігор був дуже емоційним і мало не кричав в трубку. Жінка зрозуміла, що у нього й правда не все в порядку, але — це вже тільки його проблеми. Він зітхнув, та продовжив. — хоча, я вже не впевнений, що дитина моя… А тут цей приліт! Як почув, що в ваш будинок влетіло, то серце мало не стало… і Назар паршивець трубку не бере…

— Ти знав, де ми живем? — здивовано перепитала Ярина. Обвела поглядом натовп, вичепила Тараса. Чоловік, наче відчувши на собі погляд підняв голову і перехопив її погляд. Посміхнувся, підморгнув і далі взявся до діла..

— Звісно, що знав! Як це не знати, де твоя дитина мешкає і дружина…

— Колишня.. — нагадала йому.

— Так, колишня…. Яринко, ти його кохаєш?

Питання злетіло на голову Ярини, наче сніг. Знала, усвідомлювала, що кохає, але отак не готова була почути це питання, а тим більше відповідати. Та ще й колишньому. 
— Ігорю, ми мені щиро шкода, що ми не змогли побудувати міцний шлюб. Тому, ми були приречені. У стосунках важливі не тільки гроші, думаю ти вже це зрозумів. Ви повинні бути партнерами, але іноді дозволяй своїй жінці бути слабкою і ставай для неї героєм всіх її романів. Це зміцнить. Помирись з батьками. Скажи, що любиш їх! Як показала практика — завтра може не бути, а головного ти так і не сказав. Галя? Бог їй суддя. Забудь. Попри все, я вдячна тобі за роки разом, за Назара — він моє життя. Та зараз, нам треба стати щасливими, але окремо! З прийдешніми, Ігорю. Бажаю тобі , перш за все, знайти і полюбити себе!

Вона не стала чекати, поки Ігор відповість і поклала слухавку. 

Десь на іншому кінці Києва, тяжко зітхнув чоловік середніх років з купою проблем і життєвим вантажем на плечах.

 «Який же дурень»— промовив Мозок.

 « А я казало!» — всунулось Серце.

 «То шо, сексу не буде?» — вставив свої сім копійок Тестостерон.