Розділ 18. «Щоб не плакать, я сміялась.» Л.Українка

Говорили довго. 
 

Сперечались ще довше. 
Співробітники клініки із захватом спостерігали «Сімейні Мелодрами» з елементами детектива. А коли приїхала ще й Тетяна, кума Ярини — то і трилера. У жінки були такі шалені очі, що страшно було їй щось навіть говорити. . Спопелить будь-кого. Вмить. 
Її позашляховик зі свистом та пробуксовкою лихо заїхав на паркування, аж сніг перемелений з брудом розлетівся в усі сторони. Жінка увірвалась смерчем в клініку. Зробила кілька широких кроків по реєстратурі.. довжелезна шуба підмела місцеву підлогу із ароматом «Містер Проперу. Лимон»
— Де! Де вона? Моя зірка небесна! Моя квітка екзотична! Де моя Залізна! Де! Моя кума??? В якій з цих печер захована прекрасна дама? — театрально закинувши руку до чола мовила ця артІстка.

Медсестра перелякано пальчиком вказала напрямок, куди їй … прямувати і просвистіла номер палати. 
—там! 

«Скандал на вулиці вʼязів». Частина друга. Дія перша. Діючі особі: ті самі.

А казали, що Ярині не можна нервувати. Та як тут не нервувати, коли кожен намагається перетягнути ковдру на себе, при чому у прямому сенсі. Навіть лікар, який намагається всіх вигнати.. Та хто б його слухав. Ярина ж просто лежала на кушетці і просто спостерігала. Говорити вона могла, але не хотіла. Мовлення ще трохи тягнулось. Лікар сказав, що так буває, але проходить доволі швидко, щонайбільше за кілька днів. Та хвилювалась Ярина тільки через розмову з Тарасом.

Коли він погукав лікаря і той, прибігши шось подивився, поміряв тиск, мугикнув, кашлянув. Вибіг. Прибіг. Дав писульку та направлення на ще якісь аналізи та Ярина єдине про що попросила — написати заяву на відмову від госпіталізації, якщо можна. Вдома і стіни помагають. Тарас пихтів і обурювався, та після глипнула на нього Ярина, зрозумів, що краще йому помовчати. Він жодного разу не чув лайку від коханої жінки, та сьогодні він побачив, як матюкаються  очима.

Як тільки лікар пішов знову, він сів на край ліжка, підіткнув ковдру під ноги. Ярина смикнулась. Тарас перехопив тендітні ступні і знову вкрив. 

Ярина шось фирчала. Говорити було важко, рухатись теж, тому швидко видихлась і затихла. Руки були слабкими, навіть на грудях не скласти, для солідності. Та ще й ця лікарняна сорочка, впевненості не додає. Насправді сил було мало. Те, що відкрила очі вже тішило. А тому, вирішила слухати, що і скаже ця зрадлива скотина.

 «Ну чого зразу скотина?» — озвалось серце.

 «О! Диви! Очуняло» — прокоментував мозок. 
«А мені так добре..» — встряла Душа. 
«Мовчи вже!» — шикнув Мозок. 
— Воно й добре, що ти зараз не можеш говорити. Чи не хочеш… Отож, Ярино. Відповідаю на перше твоє питання: Назар в коридорі з твоїми батьками, Богданом та Юлею. Все нормально. Ночував у Боді, бо я цю ніч провів з тобою. Хотів би по-іншому, так ти чогось вирішила налякати нас всіх до гикавки.  Тому! Що б ти собі не на вигадувала, що б моя колишня дружина не наговорила тобі, знай — я розлучений чоловік і жодних почуттів до тієї жінки не маю. З хати я її видворив, провітрив, замки змінив. На днях хочу викликати клінінг і вже замовив нам у спальню нове ліжко та кілька наборів постільної білизни. Також, завтра мають обладнати кімнату для Назара. І щоб ти знала, невгамовна, єдина жінка, з якою я хочу мати спільне майбутнє та дивитись як дорослішають наші діти розляглася зараз на лікарняному ліжку в цій смішній сорочці. — Тарас говорив. Ярина слухала і супилась. Гарні брови то сходились на переніссі, то розходились . То хотілось плакати, то сміятись. 
«Нас кличуть заміж?» — міркував Мозок. 
«Нас кличуть заміж….» — протягнуло серце.

»Нас кличуть заміж!!!!» — танцювала Душа.

 «Ви б не поспішали з висновками» — скептично промовив Голос Розуму.

 «Отож…» — досвідчено підтвердив Мозок. 
А тому, слухала.. Слухала, слухала цього неймовірного чоловіка. І вірила і не вірила його словам. Не міг бути він таким ідеальним.. . Не могло бути все так… ну ось так..

Тарас же ще примудрявся прокручувати в голові роботу та план поїздки до рідних у Львів після Нового Року. А ще ж стільки всього потрібно залагодити.. ох. 
Та все це не має значення. Поки що лише Ярина..

— погукай Назара.. — промовила жінка, коли емоційний монолог Тараса скінчився.

****************************
Мати з сином обіймались. Син плакав, мати пестила свою дитину по голові, витирала хлопчачсльози і готова була зробити все, аби її дитя ніколи більше не плакав так гірко. 

Картала себе за необережне відношення до свого здоровʼя, що мало не поплатилась життям і не залишила Назара самого.. Господ ….

Після відвідин сина, до палати зайшли занепокоєні батьки Ярини. Мама схлипувала, батько хитро поглядав то на дочку, то на Тараса. Та коли мова зайшла про те, куди Ярина поїде після виписки, здійнявся галас.. Батьки наполягали на своїй квартирі. Мовляв, на маминих бульйончиках та салатиках швидче одужає. Тарас же стояв на тому, що його жінка переїде тільки до нього. Думку самої жінки, чомусь ніхто не спитав. 
Та тут… вихор по імені Тетяна зненацька увірвався в тісну палату та…

— А ну тихо, шановні!!!! — не послухатись було неможливо. Тому заткнулись всі. Навіть Ярина, яка вже хотіла було видушити із себе хоч слово. — дайте пройти. — ефектна жінка в шубі кольору леопард , який просто неймовірно личив їй, пропливла в середину і матеріалізувалась на краю ліжка хворої. Подивилась на подругу із посмішкою підтримки. Взяла за руку. 
— Ну шо, зірко моя підбита, Атлантида моя не потоплена. З цими все ясно — кивнула на притихший натовп. — Сама ти.. шось хочеш?

— Таню! — вигукнула пані Ольга.

— Мам Оль.. — зупинила її жестом Тетяна.

То була музика для вух від мудрої подруги. Коли цікавляться твоїми бажаннями І думають перш за все про тебе… 

Тому, Ярина кивнула. 
— В туалет.. — майже прошепотіла вона.

Всі схопилися допомагати Ярині встати, та молода жінка виставила руку вперед і тільки трохи сперлася на Тетяну, та важко піднялась. 
Кілька кроків розділяли її і жаданий санвузол, як гаджети одночасно сповістили про сигнал повітряної тривоги. 
Вилаявшись собі під ніс, Ярина продовжила нелегкий путь до здійснення свої природних потреб. 
— Так, Я за випискою. Пані Ольго, зберіть сумку Ярини і будем їхати. — роздавав накази Тарас. І тут він зробив просто фатальну помилку, коли звернувся до куми Ярини. — Жіночко, а ви поки поможіть … — та не встиг він доказати, як його пришпилив до підлоги пекельний погляд Тетяни.