Розділ 13. Нарешті!

В суботу Тарас заїхав за Яриною та Назаром додому о восьмій ранку, аби разом поїхати на змагання. Жінка трохи нервувала, власне як завжди. Давалися в знаки ще нерви кількаденної давності, коли вона звільнялась з торгового центру. 
Адміністраторка втнула шкандаль. Репетувала так, наче її різали, з чого саме, Ярина так і не зрозуміла, але відерце гівна таки з себе зняти довелося. Особливо зачепили слова про «папіка» й «утриманку» кинуті зопалу, та втрапили в ціль. Тож, Ярину тригернуло добряче. Жінці було невтямки, з якого ляда адміністраторка взагалі пхає свого довгого носа в особисті справи свої співробітників. Тим більше колишніх… вже. 
Отож послухала, послухала вона то все, поклала на краєчок стола ключика з гламурним дармовисом рожевого кольору від шафки, помахала ручкою і покинула магазин. Ярина не встигла привʼязатися до місця і до людей. Не встигла потоваришувати ні з ким з продавчинь і, як виявилось, на краще. 
Хотіла піти по-тихому, а вийшло як завжди — з феєрверками.

Отож, вони сиділи в холі перед залом, де проходили змагання з кваліфікації. Ярина гризла нігті, Тарас її постійно скубав і обурювавсь, що батьків не пускають до дітей.

— Та чого ти? — фиркнула Ярина. — всі перемоги Богдана бачив? От не повірю! 

«Гля яка! Сама спитала, сама відповіла!» — міркував мозок.

Серце і душа активно кивали, погоджуючись з Яриною. 
«Змовились?!» — прогунділо самолюбство.

»Нє, ну а шо…»— тестостерон був дуже поетичним.

— Оооой! Як же я так! Божечку!! — жінка підірвалась з твердої лавки налякавши мамочку , що сиділа біля неї і ще одну, навпроти. Навіть якийсь татусь підірвався разом з нею, бо ж жінка хаотично метушилася, почала щось шукати в своїй сумці, бурмочучи під піс якісь незрозумілий закляття, чи-то прокляття. 
Тарас, приблизно вже знаючи, наскільки його жінка може бути запальною та емоційною, кілька хвилин спостерігав. Рано чи пізно потік лайки закінчиться і вона видасть щось зрозуміле, хоча б їй самій. Коли в хід пішло пірнання в бездонну сумку з головою, що тільки гумку на хвостику було видно, чоловік не витримав:

— шо показують?

— Де? — винирнула з надр шкіряного виробу відомого українського бренду.

— в сумці? — кивнув на ту торбу, відмітивши, що відвідувачі, себто батьки, притихли. 
— А шо?

— ну тобі видніше.. але дуже цікаво. ..

— Га?

— Кажу: шо ти загубила? Перелякала тут всіх своєю метушнею, та охами-вздохами. Якось не розраховував я почути їх вперше від тебе в таких умовах та ще й в публічному місці.

Щоки Ярини покрились смачним таким багрянцем, здалося, навіть дим пішов трошки. Треба ж було, так засоромити дорослу жінку. 

«Мати рідна , хата тепла!» — промовив мозок. 
«Ура! У нас таки буде секс!!» — знову взялося за своє лібідо.

— ключі.. — видизнула жінка. — від твого авта.. ну того, що ти давав.. Ага. Не знаю де вони. В сумці нема. Може в іншій. Вдома. Або… Грець їх знає…

Тарас глипав на неї і ….. не знав, як коментувати.

— Тобто, ти зараз сидиш.. чекаєш поки твоєму сину там — вказав пальцем на приміщення навпроти — дають звання, а сама сидиш і думаєш про ключі від моєї тачки?

— Ага…сама в шоці. Ото ти мені мізки поплутав, Когуте..Жах!

— Залізна.. не вибішуй! Вдома подивися. А як нема, то не велика втрата.
— Мовчу! — Ярина притулилася до Тараса, нарід холі видихнув, із залу вийшов задоволений Назар із медаллю та грамотою. 

Щаслива мати привітала сина сталевими обіймами і цмоками в усі щоки, ніс, чоло. Тарас, гордо потис руку майбутньому чемпіону, в душі щиро радіючи за успіх хлопця. 
За півгодини, вони загрузились в позашляховик Тараса і вирушили за місто на базу відпочинку, як і обіцяв чоловік.  Проте повідомив вже дорогою, що до них приєднається його син з нареченою, тому компанія розшириться і нудно точно не буде. 
Назар заснув на мʼякому задньому сидінні. Хлопець втомився. Далися взнаки тренування і стреси останнім часом. Втома зморила хлопчика майже одразу. Ярина тільки раз попросила зупинитись на заправці, аби накинути на сина коцик, що знайшовся в багажнику і взяти кави, бо теж перенервувала. На півдорозі, до них до єдналася ще одна автівка. Це був син Тараса з дівчиною. І Ярина стала нервувати ще більше. 
Жінка хвилювалась за все: знайомство З сином її коханого чоловіка.

»Коханого?» — мозок.

 «Та нарееееешті!!!» — серце.

 Хвилювалась навіть через те, що майже через тиждень Новий рік і ось Різдво.. і вони ще навіть разом не…

  «трахались…» — обізвалось лібідо.

 «Фу, як вульгарно» — промовила Душа. 
«Нє, ну а шо…» — відгукнувся Мозок і всі на нього гуртом озирнулись. 
Тарас насолоджувався поїздкою, теплом жінки що поруч і можливістю її безперешкодно обіймати, цілувати, торкатись. Він був щасливий, хоч  і бачив що його квітка вже щось собі накрутила. Але з цим він розбереться вже по приїзду. 
Взагалі, чоловік був дуже задоволений своїм планом на ці вихідні. Вбити одразу зграю зайців :  зблизитись з Назаром. Поговорити з Яриною. Познайомити Богдана з ними. Ну і … фантазія будувала вже різні картинки , підкидаючи одну за одною, що він буде робити і як буде діяти, коли вони нарешті залишиться з Яриною наодинці. А ще в нього зріє план, щодо їх переїзду до нього на територію до Нового року. Тож часу обмаль, треба діяти.

Припаркувавшись біля їхнього будиночку, який Тарас орендував на час вікенду, Ярина розбудила сина, що так і продовжував мирно спати на задньому сидінні і вже за хвилину вони гуртом вигружались з машини. З іншого позашляховика вийшов статний  і дуже схожий на Тараса хлопець з тендітною, наче річкова лілея білявою дівчиною. Чому Ярина побачила її колір волосся? Бо дівчина була без шапки. А у Ярини одразу увімкнувся режим «яжмать» і аж захотілось надавати по сраці за таке. Та жінка вчасно себе осмикнула і обійнявши сина за плечі попрямувала за Тарасом до чудової парочки. 
Перше знайомство вийшло скутим, але не ворожим. Всі втомилися з дороги. Назар був ще й дуже голодним, тому, швидко розселившись по обраним кімнатам велике сімейство відправилось на пошуки ресторану. Хоча продукти Богдан з Юлею теж закупили на ці вихідні, що приємно здивувало Тараса з Яриною.