Розділ 8. Думки тихі.

«— Ма! А може не треба кидатись на перше, що попалось!?» — різко прозвучав голос сина в голові. 
«Не слухай його» — відмахнулось лібідо.

 «А ну згинь!» — шикнув мозок.

 «А як же кохання» — квилило серце.

 «тебе ще тут не вистачало!» — вже гарчав мозок, а на тлі волало сумління голосом сина.

Душа спостерігала.

— Вибачте, я не можу. — на видиху відповіла Ярина, не відводячи погляду від чоловіка навпроти. 

— Я розумію, у вас зміна.. То може у ваш вихідний?

— Вибачте.. — похитала жінка головою і опустила очі долі.

— Я хотів …

— Вибачте, нам не можна вести особисті розмови.. — промовила Ярина.. — то я можу бути вам корисною?. 
Тарас випрямився, пильно подивився на жінку, яку вже був впевнений точно не відпустить, якщо зустрів вдруге в цьому величезному місті.

— Так! Можете! Підберіть будь ласка подарунок для красивої жінки в літах. Білявка, сірі очі, любить квіти. І другий подарунок.. — він хижо посміхнувся — такий, як хотіли б собі.

А собі б Ярина зараз хотіла повернути вкрадені кошти. Та на жаль, навіть в поліції їй не допомогли. Випадок не поодинокий.  Але, бажання клієнта — закон, тому озброївшись жіночою інтуїцією, відчуттям стилю, та знанням останніх трендів, Ярина обрала для жінки витончений браслет із срібла прикрашений сіро-блакитними трояндочками із кераміки та сережки до нього. Все це упакувала  красиву коробочку та перевʼязала святковою стрічкою. А от над другим подарунком, вона задумалась. . Для себе їй нічого не потрібно, а от чого хотілося б тій, іншій жінці? І вона наважилась на питання, поки чоловік присів на зручний диванчик. 
— Я перепрошую. —Звернулась вона до нього. Тарас хутко сховав в кишеню пальта смартфон, в який витріщався останні десять хвилин. — Жінка.. друга. Мені б трошки більше інформації. 
Тарас посміхнувся так широко, як тільки міг.

— так-так.. я слухаю.

— це ваша…— вона виразно подивилась на чоловіка і .. — дівчина?

Тарас завис.

— Ага! Ну майже!

— І ви разом.. давно?

— Ну так.. знайомі.. так.. скількість там.

— І вона .. красива?

Тарас наче зачарований спостерігав за Яриною і просто не міг надивитись. Найкрасивіша. Вона така неймовірна. І що вона робить тут? Власне, він вже й почав цим займатися.

— Дуже..

— Ну то яка вона? — нарешті запитала.

— Ну така..

Ярина зітхнула і ще раз кинула на чоловіка пильний погляд. Де ж вона його бачила? Мармиза гарна, але скільки тут таких ходить? Самовпевнені, владні, багаті. Та ще й дивиться так, наче вона найсмачніший шматок торта в його житті.

— Ясссно.. 

Тому за десять хвилин блукань під глузливим поглядом цього чоловіка вона пакувала у фірмовий пакет вовняний шарф і рукавиці до нього від українського бренду. 
Тарас розплатився і хотів був ще перекинутись кількома словами з Яриною, та вона вже була зайнята іншим покупцем. Ну що ж, тепер він знає де вона працює. Та й сьогодні він ще має шанс поговорити з нею.

 «Дурепа» — прогунділо серце і ображено склало руки.

 «Цить!» — швидко усіх заткнув мозок.

Ярина тяжко зітхнула і продовжила допомагати обирати скуйовдженому молодику подарунок для його кралі. 
Так за роботою і закінчився робочий день. 
І вже майже о півна одинадцяту , молода жінка вийшла з торгового центру, кутаючись в довгий пуховик блакитного кольору, пройшла трохи в сторону метро Театральна та сіла на пасажирське сидіння червоної Ниви. Її забирав батько, щоб відвезти в передмістя додому до сина.

Тарас, влаштувавши всі свої справи в цей час теж чергував біля універмагу, та сподівався переходити свою згубу і запропонувати послуги водія та доставити неприступну красуню до місця дислокації. Та навіть нічого не встиг зробити, як її тендітна фігурка зникла за дверима радянського автпорому та попрямувала в сторону виїзду зі столиці. Отож, він знову, наче сталкер поїхав за нею. Та на півдорозі, в районі індустріального мосту вирішив таки розвернутися і їхати додому. йому треба було подумати. 

Таку жінку нахрапом не візьмеш. Він це зрозумів ще з тієї першої зустрічі. Красива, доросла, гостра на язик. Це не студентка, яка буде мліти від одного погляду дорослого чоловіка і слухати з відкритим ротом, все що їй скажеш. Ця з тих, якій вже не на вішаєш локшини на вуха про безмежне кохання, ріки шампанського та небо в алмазах. Це сформована особистість. Так би мовити, стріляний горобець. Та тоді, в тому закладі, вона не скидалась на ту, що працювала б продавчинею, а отже у неї щось сталося. Та й погляд якось змінився. Він вже не такий світлий та відкритий. Зараз в очах був сум та недовіра до всього світу. А як вона ховала погляд за віями, як несміливо ставила питання, тільки підтверджує здогад про те, що у неї далеко не все гаразд.

Та нічого, в будь-якому випадку, він тепер знає, де вона працює і це вже спрощує ситуацію.

************************
 

Дорога додому з батьком пройшла майже в мовчанні. Кілька фраз про день, погоду, самопочуття та й по всьому. Ярина була дуже втомлена і не в настрої вести світські бесіди. Та ще й щ голови не йшов той чоловік в дорогому пальто з глибокими шоколадними очима. Він здався їй знайомим. Та за ці кілька місяців після розлучення, вона зустрічала багато різних людей. Та саме він викликав в її голові справжню бурю емоцій та змусив серце швидче битися. Такого з нею ще ніколи не було, навіть в найбільші моменти близькості з колишнім чоловіком. Ярина однозначно хотіла побачити, та не хотіла потонути у вирі відчуттів, не хотіла довіритись, аби знову збирати по шматкам розбите серце й душу. Одного разу, протягом більш ніж десятка років вона беззаперечно довіряла чоловіку, Думала, що за ним, як за муром. Та мур виявився майстерно замаскованим гіпсокартоном. Тож молода жінка спробувала відкинути ці думки і сконцентруватися на тому, що має зараз: син, орендована квартира, робота в універмазі та мрії, які неодмінно збудуться.

А вдома її чекала проста вечеря з макарон та сосисок і безмежна вдячність такому дорослому і розуміючому сину.