Розділ 6. Розлучення і стійкість характеру української жінки.

А розлучення йшло повним ходом. 

Не вдалося Яновським обкрутити Залізну. Не ликом шитою виявилась адвокатка Ярини. Та й, справа було пльовою. 
Ігор протупив знатно. Якщо хотів, аби дружина не претендувала на його майно, то треба було підписувати шлюбний контракт, а не ось такими абсолютно ідіотськими методами маніпулювати. Абʼюз чистої води. Та оскільки, контракту у подружжя не було, спільнонажите майно є, то й ділити його будуть порівну. Навіть землю, на якій й досі завали родинного маєтку Яновських, чи то пак, дідів будинок. 
Колишня свекруха як почула це, то вмить вилізла її маргінально-пролетарська натура та ще й з генами діда-рецидивіста, який згинув ще на Соловках. Та історія про походження матері Ігоря ховалась під сімома замками, а випадково доторкнутись до сімейної таємниці Ярина змогла лише одного разу …

Отож, поки адвокат колишнього чоловіка виливав на Ярину чергову порцію лайна, жінка хвилювалась, що може запізнитися на зустріч до потенційного орендодавця. Та ще й в школу до сина потрібно терміново.

От же ж відчувала душа, що не варто Назара оформлювати в клас до хресного брата — сина її куми Тетяни. Ні, хлопець ні в якому разі не поганий; Женя прекрасна дитина. І Назар — чудовий хлопчик. Але коли ці двоє разом, система дає збій і все котиться під три чорти. Достеменно не відомо як, та ці двоє умудряються вдвох вляпалися в такі пригоди, що годі й уявити і це їм зараз по тринадцять-чотирнадцять років. А що буде у вісімнадцять? А як дівчата почнуться? Ох….

У похресниці вже кавалЄри почалися. Кум тільки й встигає, що з ружбайкою відганяти особливо наполегливих. І це малій вже шістнадцять.

Весь процес для Ярини пройшов повз вуха. Ганя сказала, що на наступне засідання вона може не приходити. Мовляв, адвокатка сама розбереться, схоже за один раз все не вийде зробити. Розподіл майна штука довготривала. Та Ярина подумує про те, щоби запропонувати мирову угоду, аби скоріше закінчити весь цей цирк.

Отож, думки були не в залі засідання, а десь в районі кабінету директорки академічного ліцею, де навчались її хлопці. Ну і ще трошки добігали до місця зустрічі з директором компанії з нерухомості. 
Чому саме з директором? Бо як виявилось, всі фахівці зайняті, а втрачати клієнта не хотілось. Нехай і не дуже великого, але ж копійка гривню береже, чи не так?

Тож одразу після закінчення засідання, Ярина цьомкнула Ганю, ткнула  «фак» майже колишньому, всілася в таксі і попрямувала до школи.

З двох зустрічей, вона обрала сина. Бо приміщення ще знайдеться, а кожна бійка сина — неповторна.

  «Сімʼя— то святе» — погодилось серце. 
Інші дружно закивали.

Біля школи, Ярину зустріла її єдина і неповторна кума Тетяна. В повсякденному життя Танюха, для чоловіка, себто, кума — Танюша, і для підлеглих Тетяна Дмитрівна Тверда. 
Знайомі вони були ще зі шкільних років. Залізна та Тверда. Дует був дивний, але цікавий. Пережили разом все і навіть більше. Не дружити вони не можуть, бо стільки компромату одну на одну назбирали за час спідкування, що тут або поріднитися, або повбивати. Іншого не дано. 
Початок війни молоді жінки зустріли на різно. А потім, близько місяця з сімейством Твердих не було звʼязку. Окупація. Та саме безпосередність Тані, твердість характеру Сергія і почуття гумору батька Тані, Дмитра Олександровича і допомогли їм вижити та не зійти з розуму. 
Про них, до речі теж писали. Не могли не написати про життя та пригоди київського депутата Сергія Твердого.

Три місяця ці як вони переїхали в новий маєток недалеко від столиці. Ще навіть не всі оздоблювальні роботи в хаті зробили. Гараж, погріб, комунікації підвели. Але так хотілось переїхати в новий будинок, що вирішили не чекати закінчення всіх робіт. 
Отож, коли Київ бомбили, сімʼя Твердих міцно спала в своїх теплих ліжках і нічого не підозрювали. Окрім Сергія, якого розбудив телефонний дзвінок в тими самими словами, які тоді говорили всі: почалась війна. 
За кілька годин, у них в дворі припаркувався УАЗ Дмитра Олександровича й на сімейній раді було прийняте рішення, нікуди не рипатись, бо русня сюди не піде. 
Як же вони помилились. 

Одне було добре: продукти, які привіз тесть, дуже допомогли їм вижити. 
Селище взяли майже без бою за кілька годин. До них в будинок зайшло пʼятеро і одразу попередили, щоб не опирались, бо буде гірше. Обчистили й перетрусили весь будинок. Благо, нічого цінного особливо не перевезли сюди. А так, хіба лахи та гаджети от і все.. Та орки їх не чіпали і вже добре. 
А одного дня, так гатило і артилерія, і град і ще якась діч, що у них в підвалі сиділи всі. І сімейство Твердих, і орки. В погребі був схований пристойний запас вина і закруток. Було навіть затишно, якби не пʼятеро гівнюків, які засцяли перед своїми ж. 

— Я вообще, пианист. Колька вон, ландшафтный дизайнер.

— Да! У вас тут такой двор красивый, я би за домом вам озеро искуственное сделало и мостик с аркой. Поотдаль , можна было бы беседку из кирпича отстроить закрытую, что бы и зимой сидеть можно было. Тут ветра у вас такие… — мовило чудо в камуфляжній формі. А Сергій з Тетяною, як би не сиділи, то так би й присіли. Та якось завʼязалася  розмова і відкрили один бутиль з вином. Орченята посунули швидко, не розрахували дози. Чоловіки тихенько зброю з них познімали, а хлопців виволокли на двір.

Найбільше Сергій боявся за своїх дівчат. Тетяна — видна жінка. Все при ній, яскрава, весела. Ангелінка — юна, наївна, чиста дівчинка. І вже дуже ласо на неї поглядали ці молоді вилупки. До страху, до тремтіння в піджилках боявся Сергій, аби його дівчаткам не завдали шкоди. Тож і  споіли з тестем тим солдатам такий шмурдяк, піся якого не так легко отямитись, якщо імунітету немає.

А наступного дня, у них в дворі припаркувався танк. Дулом прямо у вікно кухні. 

Таня, як раз намагалась приготувати щось поїсти на газовій горілці, бо ці ж паскуди всі комунікації перебили. То … трохи и вклякла, як побачила, хто стукається до неї в хату. 
Вороги зайшли і вкотре перерили всю хату. Дісталось Сергію. Женька намагався захистити матір і отримав прикладом по обличчю. Тож цього разу так легко не відбулися. Де дід Дмитро сховав автомати — невідомо, тож боялись і терпіли. 
 Танк стояв дулом в хату і за кілька днів виявилось, що машина поламана. Дмитро Олександрови йшов до колодязя, води набрати і побачив, як орки копирсаються в гаражі його зятя.  І судячи з того, якими очицями вони дивились на фірмовий інструмент, вони гадки не мали що то таке і як ним користуватись. Ото прикрість. 
— Що, хлопці! — мовив до них сивочолий чоловік. — поламалося?