Розділ 5. Думи, мої думи..

Ігор рвав і метав!

Негарно і зовсім не по-інтелігентному лаявся, махав руками і широкими кроками міряв простору кухню, на якій з недавніх пір хазяйнувала Галина. Ну як «хазяйнувала»… Вона могла поставити чайник, тобто натиснути на кнопочку. Або натиснути на ще одну кнопочку на кавоварці. А ще дуже добре у Галі виходило замовляти їжу з ресторанів. І не те що б Ігорю це не подобалось, та відвідувати батьків він став частіше. Там вже матуся відгодовувала свого синочка домашніми різносолами.

 «А я казав тобі! Слухай мене!» — бубонів мозок.

 «А я казало тобі! Слухай мозок!» — вторило серце.

 «Сімʼя понад усе!» — волала душа!

 «Так, а ми про шо!?»— тихенько фиркнув тестостерон.

Зараз же Галя сиділа за столом закинувши довгі ноги на стілець поруч і жувала рахат лукум. Жінка погладжувала вже помітний вагітний животик і спостерігала на нЄрвами свого чоловіка. Вона й сама, чесно кажучи, нервувала. Бо ж виявилось, що Ярина не така вже бідна овечка, як здавалось. Жінка виявилась справжньою коброю, яка зазіхала на рівно половину всього майна Ігоря. А Галині це ніяк не підходило. Вона зібралась ростити дитину з татком майже мільйонером, а не з мілким бізнесменом, якого обібрала колишня дружина. Щоправда, там є якісь умови, але Ігор поки що не озвучив їх. Він все ще бризжив слюною та тупав ногами по мармуровому кахлю кухні. 
Обличчя чоловіка розчервонілось, рідке волоссячко стало дибки. 
«Господи! На шо я проміняла Сашка-таксиста?» — думала Галя, дивлячись на Ігоря.

 «На бабоси, Галя! На бабоси..» — гундів мозок. 
Серце і душа мовчали. 
Лібідо, чекало свого часу. 
 

*****************
 Все виявилось банально просто: Просто треба було слухати юристів, а не маму. Просто Ігор був упевнений в тому, що Ярина навіть не надумає претендувати на те майно, яке на неї не оформлене. не дивлячись на те, що за законом все одно має право на половину спільнонажитого майна. А це .. це дуже багато… Для неї. Для Ярини багато. Для Ігора і його коханки недостатньо для задоволення всіх хотілок, бо запити у Галі виявились, як у Мадонни. 
Отож, Ігор негарно матюкався, згадував матір; свою і ще чиюсь, тому що чітко розумів — суд буде на стороні Ярини. Йому нема що предʼявити проти неї. Ідеальна дружина. Ідеально мати, ідеальна жінка протягом багатьох років. 
«В шо я вліз?» — нарікав голос розуму!

 «В чужу піхву» — обізвався тестостерон.

 «А я казав!» — нагадав про себе мозок. 
Жодного нарікання, жодного слова кривого. Навіть мати його, щоб не говорила про колишню невістку, не може до ладу нічого довести. Все тільки її  домисли. Просто Ярина їй не подобалась. Не подобалось становище її сімʼї в суспільстві, точніше, його відсутність. Не подобалась її зовсім простенька непримітна зовнішність. Не подобалась  професія і ще багато якихось незрозумілих «НЕ», які чомусь вигадала собі Ілона Олександрівна.

Ярина була найкращою жінкою і дружиною.

»Боже, яка женщіна!» — скрушно похитав головою тестостерон. 
Ігор скривився, замовкнувши і глянув на свою коханку, яка зовсім не по-інтелігентному облизувала пальці від цукрової пудри. Та вже.. Маємо, що маємо. 
 « Ідіот!» — покрутив пальцем у скроні мозок.

Серце кивнуло підтримуючи мозок.

»Та ну вас!» — фиркнула душа.

*************************
 

В цей час, Когут, як і тиждень тому стояв в дворі будинку, куди таксі довезло Ярину кілька тижнів тому, в надії, що зможе її тут зустріти. Та чи він приїзжав в непідходящий час, чи будинок був не той, але жінку він так жодного разу і не зустрів. Взагалі молодих жінок, схожих на неї не зустрічав. Йому вже почало здавтись, що вона йому наснилась. Але руки ще памʼятали вигини її звабливого тіла під светром, а мозок не давав забути її очі та гострий язичок, яким вона його майже відшила. 
«Оце жінка!» — продовжувадо захоплено мріяти серце і знову підкидало йому спогад про неї.

 «Пожамкати б її» — вторив тестостерон.

 «Цить!» — шикнув мозок.
Душа — душа тихо зітхнула.

Він взагалі, таких як вона не зустрічав ніколи. Весь тиждень Тараз двічі на день їздив до тієї пʼтиповерхівки за містом і стояв не менш як по пів години, а тоді їхав в офіс. Треба ж бо комусь працювати. Бачився з сином. Відбивався від колишньої. 
Офіс по-тихеньку відремонтували і тепер вже всі працівники сиділи на своїх місцях і «работали работу», щоб отримувати зарплату. На диво, під час воєнного стану в країні, його компанія ще більше розцвіла. Зʼявилось багато нових замовлень. Будували все: починаючи від мобільних будиночків, до маєтків з бомбосховищами та укриттями. Останнє особливо користувалось попитом. Він навіть їздив (отримав дозвіл) за кордон отримувати сертифікат та дозвіл на будівництво таких обʼєктів. 

Коли Тарас докурив чергову сигарету у привідкрите вікно автомобіля, вирішив вийти і трохи розімʼяти ноги перед тим, як рушати на роботу. Випростався у весь свій козацький зріст, сперся на дверцята і підняв голову до неба, знову згадуючи незнайомку.

В цей час, за вінком кухні, що виходило у двір, його помітили. 
Ольга Павлівна готувала обід та ще смаколики, бо сьогодні в пʼятницю після тренування з дзюдо, до неї приїдуть в гості кохана донька та онук.

Вона підійшла до вікна, подивитись погоду. Смикнула фіранку і погляд зачепився за вже знайомий позашляховик. Ольга Павлівна спостерігала його вже тиждень як, а водія побачила тільки зараз. Їй дивним видалось те, що машина стоїть в дворі двічі на день, щодня вже тиждень. Чекає, чи може шукає когось?

— Шо там? — увірвався в думки жінки голос чоловіка. — холодно?

— та не розбереш.. — проговорила вона. — одні в куртках, другі без..

— а ти куди так дивишся? 

Чоловік підсунувся до дружини і смикнув фіранку далі для більшого простору.

— Та оце дивлюсь.. Бачиш чоловіка біля чорного авто?

— Угу..— Сергій Анатолійович підсунувся ближче до вікна.

Чоловік біля автомобіля як раз підняв обличчя вгору і пан Сергій зміг побачити його. Не чітко і не близько, але риси можна було розгледіти.