Розділ 3. Гості.

Сьогодні з самого ранку, Ярина провела сина до школи і сіла за ноутбук штудіювати тренди  в сучасному бізнесі. Підписалась на кількох молодих блогерів-підприємців, навіть оплатила курси менеджменту бізнесу та роботи з фінансовими біржами. Бо зрозуміла, що неймовірно відстала від життя, заривши себе в котлетах та піклуванні про чоловіка та сина. 
«Старушенція» — стібалось почуття гумору.

 «Ідіот» — фиркнув йому мозок!

 «Ти мати! Ти дружина! Ти присвятила своє життя рідним» — не вгамовувалось серце.

«Цить!» — шикнуло на всіх лібідо!

Душа?! Душа тихенько спостерігала…

Не ясно скільки саме Ярина просиділа на он-лайн лекції, та до тями її привів дзвінок в домофон. Вона підскочила зі зручного крісла, мало не перекинула на себе вже остиглу каву, та помчала до пристрою, аби глянути, хто ж там завітав. 
Гість, а точніше гостя не слабо так здивувала Ярину. На порозі стояла Галина і явно нервувала, дивлячись на її різкі рухи на камері.

— Заходь. — проговорила Ярина і натисла кнопку відкриття воріт, а заодно і вхідних дверей. 

В передпокої жінка пригладила волосся, запахнула домашній халат, який так зранку і не змінила на домашній оксамитовий костюм. 
Глянула побіжно на себе в дзеркало і згадала фразу із старого акендота: ай і так сойдьот! — подумала і швидко отямилась, бо треба було вже відкривати двері. 
На порозі стояла красива Галя. Наче тільки-но зійшла з обкладинки модного журналу. Чорний трикотажний костюм, темно-синій бомбер, волосся зачесане у високий хвіст, ідеальний макіяж! Ну куди там Ярині до неї…. Та цю думку жінка швидко відкинула.

— Привіт. — посміхнулась неочікуваній гості вона. 
— Привіт, Ярино. — відповіла швидко, проте голос тремтів. — я до тебе в справі. 
— еем.. ну добре. Проходь. — дівчина вже стояла в передпокої, та проходити далі не поспішала, перетинаючись з ноги на ногу. 
— Та ні. Я на хвилинку. Сказати дещо. 
— ну кажи. Чи може кави?

Галя помітно нервувала. Очі бігали зі сторони в сторону. Вона мʼяла в своїх тендітних руках з яскравим манікюром брелок від її червоного сітроену. Зробила глибокий вдих, видих, наче заспокоюючи себе і сказала:

— Ні. Ярино. Послухай. — твердо відказала дівчина. І продовжила. — Я зустрічаюсь з Ігорем і він кохає мене. У нас буде дитина. Скоро. — отак сухо і по справі промовила Галина.

Перша думка. яка прийшла в голову Ярини це: «Недочула?» — озвалось серце.

 «Все ти дочула!» — пробубнів мозок.

 «Кабздець!» — прокоментувала душа.

 «…повний..» — погодилось лібідо.

Другою думкою було: «та наче на слух ніколи скаржилась».

 «Та нарееешті!!» — вигукнув мозок.

Ну і третім було запитання:

— В сенсі?

 «Жест фейспалм» — від серця. 

— В прямому. — просто відповіла Галина. — вже понад півроку. Пробач. Він не знає, що я прийшла до тебе, але він сам обіцяв з тобою поговорити, все вирішити мирно. Вам же ділити нема чого? Син залишається з тобою. … — вона ще одна ось говорила, та Ярина чула всі неначе крізь товщу води.. Слова ковтали хвилі, а перед очима все пливло…

Галина ще щось казала про майно і те, що  їх нічого не тримає разом, що не добре тримати один одного, якщо кохання пройшло….і ще якусь нісенітницю.

Десь на дні душі, роздався дзвін скла… 
То розбилось в друзки її сімейне життя…

Як і коли вона зачинила за гостею двері, вона не памʼятає. Та зі звуком зачиненого замка, молода жінка отямилась. Отямилась і … не те що б отримана інформація була для неї несподіванкою, але приємного було мало, однозначно. Мабуть, так і повинно було все закінчитись. Мабуть він знайшов кохання свого життя. Адже спільна дитина не є ознакою, що чоловік і жінка призначені один одною долею. Та у долі на них були свої плани. Дати урок, пройти разом цей шлях, але до фінішу добиратися окремо. 
  «Йопана! Оце новость!» — зіронізував розум.

Всі інші копили щоки і дули губи. 

До вечора того ж дня, Ярина пройшла всі стадії стресу. 

Заперечення, прийняття, злість і що там ще, про що розповідають психологи. В її голові склався пазл, який вже був давно складений, але вона все не наважувалась подивитись на всю картинку зверху. Вона дійсно не претендує ні на що. Бо за бісову купу років, що вона прожила з Ігорем, він не зареєстрував ні на неї, ні на сина ні єдиного квадратного метру. Отже вони з Богданом, перш за все, лишаються без даху над головою. 
Жінка приблизно підозрювала, звідки вітер віє. Свекруха зі свекром  ніколи не любили ні її, ні онука, а тому вони б лягли кістьми, але нічого не дозволили б лишити їм. 
Струснула головою, проганяючи мару. Ввійшла в банківський додаток і залишок сумми, яку щомісяця Ігор перераховував на її рахунок, перевела на свій таємний, який був зареєстрований в іншому банку. Та ще й розбила на кілька платежів. Бо як розуміла, доступу до цих грошей, могло не стати в будь-який момент. Підрахувала фізичну заначку І трохи заспокоїлась. Якийсь час вони з Богданою проживуть. Відвезе малого до батьків, на канікули, що от-от мають початися, а сама візьметься до справи. Як і що саме робити Ярина поки не знала, плану дій не було. Та тепер все зміниться. Не можна сказати, що ій хотілось почути слова підтримки та співчуття, на кшталт: тримайся! Все буде добре. 
Ні.. Все буде інакше. Як? Не відомо. Але дуже цікаво.

 «Господи! Шо я тут роблю?» — звів очі до неба мозок. 
Серце тужило.

Розум намагався бути обʼєктивним.

Лібідо ж, чомусь хитро протирало ручки і дико шкірилось.

*************************
 

Розмова з Ігорем в той вечір не відбулась. Додому він явився лише під ранок. Ймовірно ночував у Галини. Бовкнув вітання, переодягнувся і щось було почав говорити про сніданок. Так-так!! Ярина і не думала вставати з ліжка і чи не вперше, не відчувала абсолютно нічого в цей момент. Синові ще спати годину, то й вона й не поспішала зриватися до чоловіка, який стрибнув  у гречку. 
— То що на сніданок, я питаю?! — обурювався Ігор стоячи вже в свіжій сорочці, заправляючи її темно сірі костюмні штани.