Розділ 2. Людина — то така скотина, що пристосовується до будь-яких умов життя.

В кінці девʼяностих чи десь на початку двотисячних, коли Ярина ще тільки починала вчитися та працювати в клубі, на іншому кінці України, молодий та гарний хлопець Тарас Когут, став батьком. Прийняв в цей світ маленький згорточок щастя і пообіцяв йому бути найкращим татусем на світі.

Одружився хлопець не з великого кохання, а по великому «зальоту». Не те що б дівчина йому зовсім не подобалась. Ні.. Інакше він би не опинився з нею в ліжку. А тоді ще раз і ще разок. І кожен раз, коли казав собі, що : все! Лілю! Це востаннє! Я тебе не кохаю!

Ліля на такі заперечення лиш спокусливо посміхалась і оголювала перед ним свої принади, перед якими Тарас ну просто не міг встояти. І так продовжувалось…. Загалом, скількісь там продовжувалось. Аж поки Ліля не повідомила Тарасу абсолютно приголомшливу новину. Вагітна. Від нього. Третій місяць. Не казала, бо боялась, що відправить на аборт. А тепер вже пізно. 
Та ясна річ, що пізно… пізніше вже нема куди…

До речі, про вагітність вона спочатку повідомила своїм заможним батькам, а ті в свою чергу звʼязались з не менш заможними батьками Тараса. Тож, на тому й порішили старі, одружити дітей і зробити, так би мовити, вклад в розвиток їхнього майбутнього. Суворі 2000-хтисячні не щадили нікого, а биті  девʼяностими дорослі вже мали імунітет до цих криз..

Про вагітність і одруження Тараса повідомили останнім. Щоб не втік раніше призначеного часу. І от, не встиг він отямитись, як вже стоїть в парадно-вихідному костюмі в ЗАГСі і підписує отой папірець, який привʼязує його до ….жінки.

Ну що ж! Сам накосячив. Самому й розгрібати. Якщо так подивитись, то Ліля й нічого така. Гарна, весела, не дурна. Може ще й складеться все. А поки що… наречена щаслива, батьки щасливі, ну і він якось пристосується…

Вони переїхали в столицю  одразу в своє житло. Тарас продовжував вчитися заочно. Ліля ж взяла академвідпуску, але із розмов Тарас розумів, що вона не збирається повертатися до навчання. Мовляв, навіщо їй, якщо чоловік буде всім її забезпечувати. Такий підхід Тарасу зовсім не подобався, але вирішив не нагнітати обстановку і поки що жити, як живеться. 

 Коли Ліля народила хлопчика, то в Тарасові щось перемкнулось. Він відчув стільки любові й ніжності до дружини, що подарувала йому таке щастя. Нехай і таким способом, але в нього тепер дійсно зʼявився сенс життя і він намагатиметься з усих сил зробити їх щасливими. 
І начеб-то все налагодилось. 
Богданчик ріс  активною дитиною. Йому все було цікаво, всього хотілось навчитися. Ліля ж навпаки марніла на очах. Її все дратувало, їй все заважало. Вона постійно виказувала Тарасові якість претензії, придирались до дрібниць. Богдан також не отримував від мами достатньо уваги, бо: там не стій, туди не ходи, так роби, слухайся мене. І так постійно.

Коли син пішов в перший клас, жінка взагалі абстрагувалась від дитини, мотивуючи це тим, що він сам повинен все робити, адже хлопчик вже дорослий. 
Тарас потерпів це трохи та й пішов на розмову з тестем. Яка на жаль ні до чого не привела. Тесть боготворив свою доню. Обожнював онука, але й підтримував дочку. Мовляв, хлопчик має рости як будяк і досягати всього сам. На аргумент Тараса, що йому тільки сім і дитині потрібна підтримка мами, або хоча б догляд і допомога, тесть тільки відмахнувся. 
Оскільки Тарас багато працював на благо сімейства і накопичував та розвивав не тільки свій бізнес, а ще й батьків, то було прийняте рішення найняти гувернантку, яка буде доглядати за сином. 
Та згодом до гувернантки доєдналися ще й кухарка, хатня робітниця, садівник, водій та охоронець. Бо виявилось, що Лілі готувати набридло :

— Ти уявляєш скільки мені треба стояти біля плити, щоб вас двох лобуряк нагодувати??? — кричала Ліля, висловлюючи чергове невдоволення. 
Тарасу вже починали набридати ці постійні вибрики й примхи. Він же не змушує її готувати щодня. Можна і в ресторан сходити, чи замовити десь. Але дитині все ж потрібна домашня їжа. 
І він найняв жінку, яка готувала їм через день.

Потім Лілі стало важко запхати прання в пралку та розвісити. Тому цим також почала займатись інша найнята жінка. 
Згодом виявилось, що підмітання в дворі їх маєтку, нижче достоїнства Лілі. Хоча Богдан, як підріс із задоволення порався в на присадибній ділянці, створюючи альпійські гірки, неймовірні клумби. До речі і вчитися пішов на ландшафтного дизайнера. Вже ж дуже гарно у нього це виходило. 

Ну і на останок, керувати самостійно автівкою Лілі вже було не по статусу, тому ще водій зʼявився у них. А охоронець, то для більшого пафосу. 
Ооож, у Тараса в хаті було повно людей, та не  було сімʼї. Не було сімейного затишку, тихих вечорів, не було любові.

*****************************

Вже давно Богдан виріс і все рідше навідувався в батьківський дім. Сімейним гніздечком, то було важко назвати. Просто будинок, де живуть батьки. 
Тарас все частіше почав затримуватись в офісі за роботою, яку сам собі вигадував, аби тільки пізніше приїхати. Переночувати й годі. Все одно домашніми вечерями його вже давно ніхто не годує, тепла та ласки також вже не давно не відчував. Та і не чекав.

Встав з крісла. Повернув корпус туди-сюди. Розімʼяв затерпШі плечі. Ох і хруснуло щось в районі плеча.

 «Треба в зал навідатись.»— заговорив мозок.

 «У підвал спустися!  Напхав туди тренажерів і забув, скоро пліснявою все покриється» — огризнулась совість.

  «Та мені б на людей подивитися. Поговорити..» — втрутилась душа.

 «Ага! І на жопи в лосінах помилуватись» — вставив свої сім копійок тестостерон.

Послухав-послухав Тарас всі доводи розуму і…вирішив їхати додому.

В його особистій вбиральні, що ховалась за непримітними дверима в його кабінеті, була й душова кабіна й невелика шафа із сорочками та костюмами. А також велике дзеркало. 
Чоловік вдивлявся у відображення і не міг зрозуміти: куди поділось стільки часу?

Жити заради того, щоб працювати, щоб …. Щоб що?

Син виріс і вже жив окремо своїм життям. Дружина? Ліля давно вже перестала бути тією веселункою,якою була двадцять років тому. Постійна дратівливість, примхи, капризи, вже сиділи в печінках. 
На початку війни відправив її в Швейцарію, де вона жила на всьому готовому, не уявляючи, що в її країні відбувається. Для неї не було війни. 
Чоловік же продовжив працювати, платити податки, зарплати і багато, дуже багато перераховувати на потреби Збройних Сил України.