Розділ 1. Без передмови.

Ярина та Ігор познайомились ще студентами. 
Один вечір, одна дискотека в одному з Київських нічних клубів зʼєднала двох молодих гарячих людей.

Вона працювала там офіціанткою, а він був відвідувачем. 

Ігор помітив, як за сусіднім столиком геть нетверезий гість намагався обмацати тендітнну офіціантку і заступився за дівчину. 
Ярина подякувала, соромʼязливо ховаючи очі, а тоді розчинилась в натовпі, продовжуючи роботу.

Ігор же, вирішив почекати дівчину і провести її додому. 
Не те що б вона йому сподобалась, та щось однозначно притягувало. 
Яринка була стрункою від природи, навіть худенькою з копицею волосся, яке змінювало колір мало не щомісяця. Світлі прозорі очі чи-то блакитні, чи-то зелені, неясно. Одне слово — водянисті. 
Вчилася тоді, майже як всі — на менеджера. Менеджера чого, кого й навіщо, теж не було до ладу зрозуміло. Але батьки сказали, тож мусила йти. Проте, збиралась отримати ще одну освіту. На неї , власне і збирала гроші працюючи на вихідних в клубі, а в будні в кафе біля інституту.

Ігор же був із професорської родини. Київська інтелігенція в стопятсотому поколінні. Сильно пишався своєю сімʼєю і тим, що підкорив «Шеву». На бюджет не кожен пробʼється. 
Та вже на останньому курсі, родина почала мʼяко натякати, мовляв: треба вже обзавестися якщо не дружиною, то хоча б нареченою.

 І почали знайомити хлопця з правильними партіями. За кілька таких зустрічей, Ігор повідомив, що розбереться сам і … пішов, власне розбиратися.

Дівчата йому подобались тільки такі, як він собі колись намалював в уяві. Щоб і коса до пояса кольору каштану, карі очі, чорні брови. Щоб форми, як у Моніки Белучі, пухкі губи, маленький носик. Щоб не була норовливою, а лагідною, як кошеня, слухала його, поважала його родину, а головне з хорошої сімʼї. Бажано — банкіри, чи науковці. Або бізнесмени, чи якось так. 
Та у всьому цьому Ігоря не бентежило те, що він далеко не дотягував до рівня Моніки Белуччі і до Венсана Каселя йому, як до Варшави пішки. Та й досвіду «розбирання» з протилежною статтю, у нього було аж два чи три побачення в школі та універі. А секс стався з прекрасним нічним метеликом на імʼя Ельвіра. Так й таке… життя бентежне…

Тож, коли познайомився з Яриною і відчув потяг до неї, вирішив, що не так вже і страшно, якщо вона не дотягує до його рівня. Сімʼя не інтелігенти, але й не маргінали. Звичайні собі люби, яких мільйони в нашій країні. Щоправда сама вона з якогось задрипанська з-під Києва. То нічого. Відмиє, одягне і буде ще йому вдячна. Тож, попри батьківське невдоволення і відсутність благословення родичів зі сторони Ярини, молоді люди одружились. 
Не те щоб було кохання між двома молодими людьми, не те що б серце пришвидчувало свій біг при одній згадці про свою половинку, але Ігор та Ярина якимось чином примудрились навіть народити через кілька років прекрасного хлопчика Назарчика, замати невеличкий бізнес, який чоловік оформив на себе… а також куплену на спільні кошти квартиру, два автомобілі та будиночок за містом. А ще, Ігор в спадок від діда отримав нерухомість під Києвом.

До речі, на сімейній раді, шляхом запевнень дружини, чоловік вирішив, що дитину пропишуть в квартирі мами Ярини, а також їй не слід прописуватись в новій нерухомості, щоб  та квартира, ну яка батьківська теж в майбутньому належала їй і сину.

З роками, бізнес ріс, кількість нерухомості росла, та Ярина з Назаром так і лишались гостями у власному домі. Улюбленим онуком в чоловікової рідні Назар теж не став, як і повноцінною невісткою Ярина. Тож, на сімейних зборищах, вона переважно мовчала, а син, коли підріс, віддавав перевагу компанії бабусі Олі та діда Сергія, тобто батьків Ярини. Вона не була проти. Не хотіла, щоби її дитину шпигуняла ця недороблена інтелігенція неправильним походженням.

Проте, у Ярини було все, чого могла побажати жінка. Чоловік таки мало в чому їй відмовляв. Шопінг, салони, подорожі. До своїх тридцяти семи рочків, Ярина мала розкішний вигляд. А от із самореалізацією якось не склалося..

Фігура була стрункою та підтягнутою, обличчя сяяло здоровʼям. Ось тільки зачіску довелося змінити. Точніше зупинитися на одному природньому кольорі. Середньо-русий був не темним і не світлим, а завдяки вправній руці майстра одного з найкращих салонів Києва мав приємний золотистий відтінок, що відблискував в світлих очах та підкреслював гладкість та свіжість шкіри. 
Ігор же навпаки. До своєї, доволі посередньої зовнішності, отримав ще й невелике , але негарне черевце. Копиця світлого волосся значно порідшала, а на скронях почала пробиватися сивина. Отож, до сорока років, він виглядав як середньостатистичний мужчинчик, все тих же середніх років. 
Не сказати, що Ярина в чомусь мала потребу, але от відчуття впевненості, яскравих емоцій та реалізації себе в неї як раз і не було. Гедонізм був явно не для неї..

— А що тобі ще треба? — дивувася чоловік.

— Я б хотіла відкрити невеличку кавʼярню, або ресторан домашньої кухні. — відповідала стиха Ярина.

— Та ти з домом спочатку розберися. А то, надумала собі.. гендель. — пирхав Ігор. — Яновські ніколи не були обслуговуючим персоналом. Згадай, звідки я тебе витяг! — нагадав він принишклій Ярині.

І вона мовчала.

Та от з роками, почало приходити усвідомлення, що може й не треба мовчати. Може треба взяти своє життя під контроль?

— Мамо, а коли ти влаштуєшся на роботу? — якось запитав Назар, сидячи на кухні після школи, коли вона йому смажила котлетки на обід.

Молода жінка, аж зупинилась із лопаткою в руці над пательнею, де шкварчала вже третя партія смаколиків із соковитого свинячого фаршу.

— А ти мене виганяєш з дому? — відповіла запитанням на запитання сину і оглянулась через плече. Повернула погляд до страви і перевернула котлетку. 
— та ні.. — потис плечима хлопчик і перегорнув сторінку зошита з математики. — просто у всіх моїх друзів мами роблять якусь роботу. А ти тільки вдома себе завантажуєш. Ти ж вчилась на когось?