Бентежне безглуздя

29/05/2022

як же сильно вона жити хотіла,
хоч завше мріяла зникнути,
поки ще зірка не зітліла,
легше ж, забувши все, згинути

чи то, мабуть, боялася,
страх за те, чи, бува, не змарнує віку,
аби під клятих нелюдів не прогиналася
та ілюзій не грала на публіку

перед сном малювала майбутнє,
днями божеволіла від люті,
віддала б усе, аби бачити те небо незабутнє,
а слова, що на вустах її застигли, досі не забуті

інколи повітря не вистачало,
як же дихати на повні груди?
остання стадія — кінцеве начало?
бо люди такі ж холодні та кам'яні, як і споруди

влітку писала вірші про грудень,
восени купувала речі на весну,
перебувала на межі дивних обмежень,
та очі її, що світились ночами, уже починали нову війну

29/05/2021

Блакитноока

Подобається

#5340 в Різне
#1282 в Поезія
#4894 в Сучасна проза

У тексті є: справедливість і людяність, біль душі, кохання і марні сподівання

Відредаговано: 03.03.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись