Бентежне безглуздя

25/01/2022

вона любила більше зиму, аніж осінь,
сміялася серед снігопаду, не терпіла сонця світанків,
мріями просила хурделицю лишитися назовсім,
лютувалa довгими хвилинами під пісні жайворонків

червневі дні та липня вечори – мов каторга, а то й гірше,
сховатись би від цього за товстими стінами будинку лісового,
колись вона видасть збірку своїх сумних, з терпким смаком злив, віршів,
колись зрозуміє те «краще» буття, без шалених тривог та диму тютюнового

вона зорі любила більше, аніж життя,
нестача світла, мало сонця, темними ночами розмовляла з місяцем,
хотіла б зупинити швидкий потік безмірних днів, почути вже забуте каяття,
не знала лиш, що все змиється назавжди важкими краплями — очікуваним вересневим дощем

бісовий гамір, крики, розмови про видумано-брехливі події,
так і хотілося зупинити цей світ або на мить припинити безглузді балачки,
існує ж безліч важливих речей — після спеки слухати зливи мелодії,
радіти не коштам, а сміху чи сонцю, бути щасливою хоч на трішечки!

вона любила хмари більше, аніж людей,
її вабила висота, дивні простори, що отам, недалечко — просто неба!
таємничо-солодкаві вечори, коли все перетворюються на казку однієї з найзагадковіших ночей,
вона — саме та, яка має у холоді потребу!

25/01/2022

Блакитноока

Подобається

#5398 в Різне
#1295 в Поезія
#4928 в Сучасна проза

У тексті є: справедливість і людяність, біль душі, кохання і марні сподівання

Відредаговано: 03.03.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись