До дому

Хлопчик отямився вже в лікарні.  Яскраве світло сліпило його очі. Він відчув різкий біль в затилку коли спробував підняти голову. Перед  його ліжком стояла та сама дівчинка, хлопчик здригнувся. Він хотів встати і вбігти з криком із палати, але він не зміг. Тілло стало кам'яним, він не котролював цього. Та в цьому вже не було потеби. За секунду дівчинка стояла біля нього. У хлопчика стався напад астми. Вона миттєво поклала свою холодну кістляву руку йому на груди і прижала його до ліжка, напад припинився. Бліде лице з чорним волосся від якого віяло холодом почало нахилятись. Своїми потрісканими губами, холодним і однотонним голосом вона промовила:

• Не бійся...

В очах хлопчика потемніло, він знов втратив свідомість.

Джейк тільки запам’ятав лише бліде лице страшної дівчинки, і її усмішку. Щось в цій усмішці було не так, але він не розумів що.

*         *         *

• Що таке з ним сталося!? – сердито і водночас з хвилюванням спитав Том. Він винив себе за те що він тоді вибив ті кляті двері.
• Не знаю. – схлипуючи казала Еммі – він посвітив кудись в куток, а після як дерево звалися на підлогу.

Всі стояли біля палати в якій був Джейк. Йому вкололи ліки і підключили до апарату штучного дихання. Лікарі боялися що в будь який момент у нього може статись напад астми.

З палати вибігла медсестра, по її усмішці мати відразу зрозуміла що в її синок прокинувся. Те що відбулось в палаті здивувало всіх.

• Де вона? – з хвилюванням запитав Джейк.
• Хто?
• Дівчинка.. – озираючись відповів хлопчик
• Тут нікого не було, біля тебе була лиш медсестра Бетті.

Хлопчик замітив милу усмішку Бетті яка принесла йому млинців і теплий солодкий чай.

• Ну як ти? Все добре? У голові не крутиться?
• Ні, все добре.

Хлопчик рішив нічого не говорити про ту дівчинку, усе що він хотів, це поїхати до дому і погуляти зі своєю новою подружкою. Може вона бачила вже її. Може йому просто привиділось. Але усмішка страшної дівчинки йому не виходила з голови, і все ж таки він зрозумів що то була за усмішка. Це була усмішка надії, але надії на що? На що сподівалась та маленька страшна дівчинка?

Поки всі переживаючи чекали біля палати хлопчика, Том вирішив зняти квартиру на декілька днів у місті неподалік від лікарні ті викликав майстрів та вантажників для того щоб вони  зробили невеличкий ремонт та розвантажити всеі речі.

*        *        *    

Нарешті Джейка виписали з лікарні, Том привіз його в квартиру, де на них вже чикали мама та сестричка. Еммі, на диво, була дуже весела та привітлива до брата, той навіть здивувався від такої поведінки сестри.

• Нарешті приїхали, нумо за стіл їсти! – З усмішкою на лиці промовила мати хлопчика та поцілувала його в лоб.

Це була чудова простора квартира: гарна вітальня у якій стояв кроваво-червоний диван а перед ним на стіні висіла величезна плазма. Інтер’єр прикрашали дві великі вази із штучними гарними соняшниками та колосками по краям дивану. Ліворуч та праворуч були спальні кімнати, на підлозі встелений пухнастий білий килим, так і хотілось лягти і лежати на ньому, ні про що не думаючи.

Прийшла черга і до кухні, по середині стояв невеличкий круглий дерев’яний стіл та чотири крісла. Всі присіли, вже не терпілось скуштувати страви, які приготувала Джесіка та Еммі.

• Діти завтра ми будемо їхати в наш новий дім. - радісно промовив Том.
• Як, вже? – здивовано промовила Еммі.
• Так сонечко,- лагідним голосом промовила Джесіка,- у вечері будемо складати речі.

Джейк усміхнувся, він був радий таким перемінам, і йому вже не терпілось приїхати у новий дім. але здаєть

*        *        *

У фургоні грала музика, Еммі мовчки дивилась у вікно в якому дерево за деревом політають повз, земля була встелена яскравим листям, осінь неначе пензлем вимальовувала різні кольори, дивлячись назад було видно як за машиною різнокольорове листя звивається у вихор і здіймається у гору.

• Джейк! Джейк! Глянь яка краса! – Із захопленням викрикнула Еммі до брата

Він обернувся, і заціпенів від страху

• Ти чого? Красиво ж, - здивовано штовхнула його сестра, трішки налякано вона промовила,- Джейк….? Що з тобою?

Хлопчик нічого не чув і не бачив що відбувається довкола, вихор почав набувати форму. Силует дівчинки – це все що він бачив.

• Допоможи-и-и. - тихим голосом мовив силует та протягнув до нього руку взявши хлопчика за груди і потягнувши в перед.

Сидіння, скло, метал – все це стало м’яким, почало вигинатись, а потім Джейк і взагалі пройшов крізь все це. Машина перетворилась в листя та обсипалась, а перед ним стояла та сама дівчинка, тепер він міг її розгледіти.

Босий силует дівчинки одягнутий в довгу білу пошарпану сорочку яка майже стелилась по землі.  Тягнуло холодом. Брудне обличчя, кістляві руки, але щось було не так, вона мала зелені очі сповнені добром, це єдине через що хлопчик не закричав та ще досі тримає себе в руках. Вдихнувши на повні груди та набравшись сміливості Джейк мовив:

• Хто ти, ч-ч-чому ти так виглядаєш? – Це все що зміг запитати хлопчина заїкаючись.
• Белль. – промовила вона та протягнула руку. – Дай мені руку та закрий очі.

Зробивши це, він побачив перед собою силует тої самої Клари, яка так сильно сподобалась хлопчику.

• Вона – це я. Не вір їй. Допоможи мені, благаю…., - сумно мовила вона, її очі благали про допомогу.
• Як? - хлопець не розумів що відбувається - Що це все означає?
• Кішка-а... - голос був ледве чутний.
• Що? - Джейк не розчув її шепіт.
• НЕ ЗБИЙ КІШКУ!!! - він не контролював себе, цю фразу він викрикнув на яву.