Зачинені двері

• Нарешті ми приїхали, аж не віриться що ця поїздка скінчилася! – вигукнула Еммі розминаючи свою заспану шию.

Але у відповідь до неї ніхто не відповів, адже всі з невеличким острахом дивилися на будинок. Він був великим і навіть чимось нагадував палац з фільму жахів.

Великі башти у формі циліндра з темно-фіолетовою покрівлею, по бокам будинку на криші де-не-де виднілися статуї Горгулій. Ну справжній будинок жахів!

І в цей момент роздуми усієї сімейки перебив оглушливий крик Джейка.  Хлопчик замітив як в одному з вікон чийсь силует пройшов по кімнаті.

• А-а-а-а-а-а-а! Там привид! – заволав він, але одразу ж замовк.

Перед ним стояла красива дівчинка його віку. У неї були карі очі і красиве, довге русяве волосся. Вона тримала в руках волейбольний м’яч, і усміхалася до хлопця.

• Привіт, мене звати Клара. Давай зіграємо в м’яч? – Джейк навіть не замітив як він зашарівся.

Той лише повернувся до Джесіки, так і благаючи поглядом щоб та відпустила його. Вона не сказала ні слова, лишень кивнула, і хлопець радісно побіг до своєї, здається нової подруги. Юнака вперше зацікавила дівчина, це було дивно, адже до цього він їх остерігавсяя к вогню

• Здається, хтось закоха-а-ався! – лагідним і водночас дразливим голосом сказала Еммі до мами.
• Тихо ти! – фиркнула вона – Нехай прогуляються, він ще ніколи не дивився на мене таким поглядом, тай взагалі, він вперше проявив інтерес до дівчини.
• Що в вас тут? – зацікавленим голосом промовив батько.
• Та нічого особливого, просто мій  братик щойно закохався. – насмілюючись промовила Енні.
• Щось новеньке. - Том почухав потилицю.

Джесіка підійшла до фургона і замітила якусь маленьку квіточку на передньому сидінні. Вона відкрила дверцята переднього сидіння і взяла її в руку. Жінка впізнала цю квітку, це була Сонячна орхідея синього кольору. Вона давно мріяла про таку, і задумавшись над тим що її коханий хоче зробити їй сюрприз, забула навіть про силует який начебто побачив Джейк.

• Том, Еммі, ходімо дивитись будинок, лишіть дітей наодинці. Нехай потоваришують.

І ось. Цей момент настав! Старі запилені двері відкрились із протяжним скрипом. Перед ними постала цілком страшнувата картина: навколо була лише пилюка і павутина. На облізлих стінах висіли картини з якимись портретами. Але такою була лише прохожа. В інших кімнатах від попередніх власників нічого не залишилось, лише облізлі, темні стіни і павутина.

Джесіка і Том вирішили, що для початку, потрібно привести кімнати до ладу, а вже потім заносити усі речі з вантажівок. Пилюка була довкола, де тільки не глянь. Здається тут дуже давно нікого не було, окрім хіба що місцевої кішки яка залишила де не де свої сліди. Еммі вирішила прослідкувати кудою кішка могла потрапити до будинку, але пройшовши в кінець коридору слід обірвався біля маленьких, загадкових дверей.

Усі взялися до праці, і лиш один член сімейки грався на вулиці із дівчинкою яка йому так сподобалась!

• Джейк, а ти на довго приїхав? – поцікавилась Клара, із маленькою усмішкою опустивши очі.
• Не знаю – усміхаючись сказав Джейк – можливо на завжди! А що таке? – він навіть не замітив як почервонів, Джейк не любив такі моменти коли він виглядав наче червоний помідор, він взагалі не міг довго вести розмову з дівчатами.
• А ти завтра вийдеш гуляти? Бо мені дуже нудно днями сидіти в будинку, і дивитись як всі граються десь гуляють та не звертають на мене увагу.
• Так, вийду, завтра зустрінемось! Мені потрібно йти, батьки будуть хвилюватись. Бувай.
• Бувай!

Джейк був таким щасливим, що зустрів нову подругу, що навіть забув про той силует у вікні, хлопчик думав лишень про Клару. А у той момент, Еммі з батьками вже замела увесь будинок та повитирала пилюку, принаймні вона так здавалось на перший погляд. Джесіка і Том вже доклеювали шпалери, і черга прийшла до тих самих дверцят. Том спробував відчинити їх, але вони були зачинені на ключ. Так як іншого виходу із цієї ситуації вони не знайшли, всі разом прийняли рішення вибити їх.

• Обережно! – промовила до свого чоловіка Джесіка.
• Добре! – із не великим сарказмом промовив той.

Бах!

А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!

Від почувшого крику хлопець мало не спотекнувся на порозі будинку. Але вдихнувши повітря на повні груди він забіг в середину на звук тихенького шуршання. Коли він зайшов у кімнату, то побачив вибиті дверцята, а після них вже й всю сім`ю. Темний коридор, стовб пилюки та не приємний сирий запах.  Виявилось, що дверцята ховали за собою, які вели у темний і страшний підвал. Вибивши дверцята, Том полетів разом з ними у низ, але він відбувся лише переляком і кількома синцями.

• Що в вас сталося? – викрикнув Джейк.

Усі так не очікували що їх Ромео прийде прямо в цей момент додому, всі дружно та перелякано закричали.

А-а-а-а-а-а!

• Чого ви всі кричите?! – налякано запитав хлопчина
• А чому ти так підкрадаєшся?! Бовдур!!! – злякано мовила Еммі.
• Не лайся! - мати була обурена такою реакцією доньки - Нічого страшного, синку, просто тато рішив двері вибити, і як бачиш не вдало! – водночас ніжно і суворо сказала Джесіка, перевівши свій суворий погляд на чоловіка.

Вони допомогли Тому встати, і він скомандував Джейку піти принести ліхтарик. Адже як вони вже зрозуміли, у підвалі не було жодної лампочки, а отже і вмикача також. Вони вирішили як слід обшукати цей підвал.

• Я знайшов 4 ліхтарики і 2 лампи! – вигукнув хлопчик. Всі так не очікували на такий гучний крик, що аж здригнулись.
• Тут так моторошно... – сказала Енні тихим голосом, ніби їх хтось підслуховує.

Том засвітив лампи, одну біля сходів і другу біля вибитих дверей щоб ніхто не спіткнувся. Після того роздав кожному по ліхтарику. Як тільки вони їх засвітили, то зрозуміли що тут уже дуже давно ніхто не був. Темно, страшно, пильно і навколо лиш павутина. Вони замітили старий столик та два стільця які стояли поруч.

• Ей! Ідіть сюди, тут якась коробка. – вигукнула Еммі.
• Ухти! – зацікавлено вигукнув Джейк, він єдиний хто відчував себе весело у цій моторошній місцині. – Так це ж якийсь кейс. Тату, це що, шкіра? – злякано мовив хлопчик, тепер йому весело не було.