Глава п'ята.

Нарешті повернулись знову наглядачі, які, не пропонуючи сніданку, досить грубо наказали студентами вийти і йти під їх наглядом уперед.

Як і було заплановано, Аріадна попросилась до туалету, який у цих дивних створінь не мав розділення на жіночу і чоловічу половину.  Швиденько забігши до кімнати, дівчина попрямувала до вікна, яке не відразу, але піддалося під її натиском. Аря зістрибнула з підвіконня, і за секунду опинилась внизу на вулиці. Але не тут-то й було: поруч з нею на варті перебували кремезні собачі химери.

–      Стояти! – наказали вони.

–  Не наближайтеся до мене, я озброєна! – Аріадна показала у руці камінь.

Один із вартових підняв руку і випустив у бік дівчини яскравий промінь. Вона встигла присісти до землі і накрити голову руками. Тоді один із химер віддав наказ: «Схопити її!» Аріадна чимдуж побігла в інший бік.

Наглядачі кинулись у гонитву, випускаючи снопи небезпечних вогняних променів. Дівчина заховалася у кущі, звідки інстинктивно жбурнула камінь. Він відскочив від тіла химери, як м’ячик-стрибунець, Аріадна намагалась протистояти, запаливши кущ, який миттєво почав горіти.

–   Увага! Пожежа, небезпека! – повідомив куратор у рацію.

Двоє вартових почали викликати допомогу, інші двоє продовжували бігти за студенткою. Подвір’я швидко зайнялося, і вже крізь вогонь було важко спостерігати за тим, що відбувається. Скориставшись метушнею, Аря тікала далі від гонитви, не втрачаючи з виду своїх переслідувачів. Вони рішуче зайшли у самісіньке полум’я, і йшли крізь нього, щоправда, важко, але йшли. Дівчина намагалась обійти їх з іншого боку, але вогонь був вже поруч, і вона сильно кашляла. Нарешті вдалося вирватись від переслідування химер, і вона щосили бігла назад до поліції, де залишилися її друзі.

Здалеку підіймався стовп диму, було важко дихати. Вона бачила, що з усіх боків поспішали якісь невідомі їй істоти. Вони також сміливо і без будь-яких перешкод заходили прямо у полум’я, навіть не зойкнувши, і воно огортало їх, але не могло спричинити і невеличкого опіку. Це виглядало вкрай дивовижно.

Дівчина з останніх сил підбігла до стіни, присіла і швидко запалила папірці, що їх їй дали одногрупники. Скинувши папірці під вікном, вона кинулася геть від пожежі. Раптом здалеку вона побачила компанію своїх друзів. Всі разом вони швидко тікали далі від місця подій, де химери гасили полум’я, допоки не приїхали пожежники.

Коли молодь вже опинилась досить далеко від поліції, вони нарешті могли віддихатися, і поговорити.

–  Оце так сходили на екзамен! – мусив констатувати Леонід.

–       Еге ж, – підтримав його Тимур.

–   Мала, що там було, давай, розколюйся, – попрохав Аріадну Максим.

–     Нічого страшного, просто ледь не загинула під час двобою із кураторами.

–    Прикольно! Навіть трохи заздрю. Тепер вся пальма першості – твоя. Будеш головою нашої компанії.

–     Я на першість не претендую. Краще мерщій ходімо до скелі, де ми були вчора.

–        Хтось запам’ятав її?

–         Он вона! Вдалечині видніється.

Попереду дійсно височіла велетенська гора, з якої і почалися їх пригоди. Навколо все було досить спокійно і безпечно, схоже, друзям вдалося вирватися від гонитви. Дорогою вони схвильовано гомоніли, компанія розповіла Аріадні, як у її відсутність їм заледве вдалося втекти від вартових, коли все навколо обхопив вогонь. Несподівано Міра зойкнула, бо уже на підході до скелі вони виявили, що за ними слідкують якісь незнайомці у масках. Молодь вже не звертала уваги на те, чи це були химери, чи люди, вони поспішали зійти на гору і скоріше втекти від цієї загрози. Незнайомі істоти почали обстрілювати їх вогняними снопами, тому студенти були вимушені швидко видиратися нагору. Міра ледь не впала, підслизнувшись на якомусь виступі, але інші друзі хутко підхопили її за руки та не дали зірватися вниз. Потрібно було дуже вправно обходити усілякі перепони та ховатися від обстрілів. Химери лізли за ними слідом, щось кричали, але друзі не зважали на них. З величезними труднощами вони, тим не менш, жбурляли каміння і все, що траплялося під руку, у бік своїх ворогів, щоб відірватися від гонитви.

Наполегливо вони разом підіймалися на цю скелю, допомагаючи одне одному, як це і має бути у дружній групі. Зрештою всі дісталися верхньої точки скелі. Звідти відкривався вид на все загадкове місто.

−       Тепер головне, аби портал цей спрацював! – заявив Макс, який довго мовчав до цього.

−     Звідки мені знати, я лише придумала план втечі, – пояснила Аріадна.

−  Так, найскромніша у групі виявилася найрішучішою.

−       Соррі, Макс, але ти більше не наш лідер! – розвів руками Тим.

−       Стривайте. Коли ми заблукали і потрапили сюди, ми сварились. Так? – сказав Леонід. – Отже, треба терміново помиритися усім і визнати свої гріхи. Почну із себе. Я був не правий, коли багато уваги приділяв віртуальному, а не реальному.

−   Я була не права, коли підставила одногрупників, – сказала Аря.

−       Я помилявся, коли вважав, що все у світі є жарт, – визнав Тим.

−       А я схибила, коли несправедливо обійшлася з хлопцем, який мене кохав.