Глава четверта

–  Чудово, – казала Аріадна, — все одно мене шукати не будуть. Нікому немає діла до моїх проблем. Я навіть рада, що зникла.

– Було би дуже добре, якби ти сьогодні пішла на екзамен, а не пропала. І зараз би тут не нуділа, і користь би від тебе була, міс правильність.

– Ну досить вже! – лад у розмові навела Міра. – Ми і так у такій халепі. Невідомо, що з нами тепер з усіма буде. І як взагалі далі жити.

– Цікаво, якщо я вкажу у пояснювальній записці в причинах прогулу "був у паралельному світі", мені пробачать і дозволять перескладання? – розмірковував Леонід.

– Гадаю, тобі випишуть направлення до психлікарні, і жодне навчання вже не знадобиться. – відповів на це Максим.

Якийсь час вони всі мовчали. Далі почали спілкуватись пошепки.

–  Не знаю, що сказати, але здається, це не сон, – опанувавши себе, зрештою заявила Міра.

–  Ще б пак! Я вже щипав себе десять разів, і так і не прокинувся, – мовив Тим.

–  Що тепер робитимемо? – запитала, доївши свій скромний обід, Аріадна.

–  Треба вибратися звідси, повернутися назад до тієї скелі, де портал, і спробувати потрапити назад в університет.

–  Гарна думка! Тільки як ми звідси виберемось? Як би, у цій клітці ми безпорадні. – Аріадна знизила плечима.

На хвилину вони змовкли.

–  Скажи що-небудь, – запропонував Тимур Максиму, – ти ж у нас головний.

– Чого ви всі так вирішили, що я – головний? – обурився Макс. – Як що, то я відповідальний! Набридло! Самі вирішуйте свої питання.

– Стривайте! Годі сваритися, – спробував внести лад у розмову Лео. – Я зараз спробую подолати ці ґрати, якщо дозволите.

Він напружився, витяг праву руку вперед, і зажмурив очі. Декілька секунд всі чекали, але нічого так і не відбулося.

–  Чорт! – Міра сіла навпочіпки, і обхопила руками голову.

–  Я у відеоіграх завжди так робив, і все виходило, – пояснив Леонід.

–  Теж мені, чародій! – Аріадна була знервована. – Тепер ми тут назавжди залишимося. Це якщо вранці нас не вб’ють.

–  Ну і що ти пропонуєш?! – почав дражнити її Макс. – Може, сама маєш якісь ідеї?

–  А от і маю! – Аріадна зухвало подивилася на одногрупника.

– «Нитка Аріадни!» – Тимур посміхнувся. – Що ж. На тебе вся надія.

Міра стурбовано тицяла в телефоні, пробуючи зайти в Мережу чи хоча б комусь зателефонувати. Але все було марно. Тоді вона почала записувати відео із камери. Наприкінці ролику дівчина із сльозами в голосі прохала не забувати її та передати її рідним, як сильно вона їх любить. Крім того, вона згадала і про деякого парубка Валентина, який хотів із нею зустрічатися, але Міра відмовила йому.

–  Це раптом не той омежка, який тобі сьогодні надзвонював? – запитав у неї Макс.

– Так, це він, – Міра заховала телефон у карман джинс, – боже, яка я була дурепа! Він намагався попередити мене про небезпеку, а я не послухала.

–  Хто ж знав.

– Це єдиний хлопець, який мене по-справжньому кохав! – Міра була у розпачі. – Тепер мені дійсно соромно.

На якийсь час у кімнаті повисла гнитюча тиша. Молодь почувалася пригніченою.

– А може, скажемо цим дивакам, що насправді ми не обізнані, і нічого не знаємо зі свого фаху? Тож ми абсолютно не корисні? – запропонував Тимур. – Ну, вони ж полюють на людей освічених, а ми – бовдури!

– Не вийде. Не такі вони дурні! Скоріше за все, нас знищать.

– Прикро.

– Краще давайте думати, як нам звідси втекти. Бо часу лишилось не так багато.

– У мене є ідея! – заявила Аріадна. – Тільки є одна умова.

– Яка ще умова? – Макс скривився. – Ти ще тут умови збираєшся нам ставити?

– Макс, ну припини! – прохала Міра. – Нехай вона висловиться.

– Якщо все вийде, і ми повернемося назад, ви визнаєте свої помилки, при всій групі переді мною вибачтеся, і приймете мене робити проєкт разом.

–  Ну добре! – нетерпляче гукнув Макс. – Кажи вже, мадемуазель Креатив!

–  Коли сюди прийдуть наглядачі, я спробую їх відволікти, а ви у цей час повинні швидко залишити приміщення, і тікати.

–   Як?!

–  Я все продумала. У туалеті є віконце. Звідти можна вибратися. Я втечу через вікно і запальничкою підпалю будівлю. Поки всі будуть метушитися, ви маєте швиденько бігти з в’язниці. – Аріадна говорила пошепки, і студенти щільно оточили її.

–  Збожеволіла, але ж у тюрмі ще, напевне, є люди. Вони можуть загинути.

–  Ні! Я буду обережна. Ніхто не постраждає. Головне це створити паніку.

–  Не знаю, якось мені цей план видається сумнівним, – зізналася Міра.

–  А я згоден! – сказав Тимур. – Я за будь-який кіпіш. Треба спробувати.

–  А якщо насправді тут вогнетривкі стіни? – поцікавився Леонід.