Розділ 20. Ніч і питання без відповідей 

Це не ніжний чи обережний цілунок, а справжній вибух, у якому змішується все, що ми так довго стримували: його роздратування, моє хвилювання, невисловлені запитання й пристрасть, якій нарешті стало затісно за стінами мовчання. Марк цілує мене так, ніби більше не хоче залишати між нами жодної недомовленості, а я відповідаю йому з такою самою шаленою відвертістю, забуваючи про всі причини, через які ще кілька годин тому намагалася переконати себе, що ця близькість — погана ідея.

Його пальці губляться в моєму волоссі, притягують мене до себе, і я сама обіймаю його за шию, відчуваючи, як поступово зникає напруження, що весь день змушувало нас обох триматися насторожі. Коли Марк нарешті відсторонюється, щоб перевести подих, він не відпускає мене, а лише торкається чолом мого чола, і в цій незвичній тиші я раптом усвідомлюю, наскільки сильно б'ється його серце під моєю долонею.

Я запускаю пальці в його волосся, обережно гладжу потилицю, і Марк заплющує очі, видаючи тихий видих, у якому стільки втоми й полегшення, що мені хочеться притиснути його до себе ще міцніше. Його долоні ковзають під ковдру, лягають на мою голу спину, і замість того, щоб знову квапити події, він просто тримає мене в обіймах, ніби зараз йому важливо переконатися не лише в тому, що я поруч, а й у тому, що сама хочу тут залишатися.

Коли він підводить голову, наші погляди зустрічаються в напівтемряві, і я бачу, як змінився його вираз обличчя: від колишньої нетерплячості майже нічого не лишилося, натомість з'явилося щось тихе й уважне, від чого мені раптом стає значно важче приховувати власне хвилювання. Він ніби дає мені час передумати, і я відповідаю на його мовчазне запитання сама, торкаючись губами його губ, перш ніж він встигне знову схилитися до мене.

Цього разу поцілунок виходить зовсім іншим, без тієї відчайдушної поспішності, з якою ми щойно намагалися надолужити втрачене, а його губи рухаються так уважно, що я мимоволі заплющую очі, дозволяючи собі просто відчувати, не аналізуючи кожну секунду й не шукаючи прихованого сенсу в кожному жесті. Я гладжу його волосся, торкаюся щетини на щоці, проводжу пальцями вздовж гострої лінії щелепи, і Марк на мить перехоплює мою руку, притискаючи її до своїх губ, перш ніж знову поцілувати мене.

Зараз усе зовсім не так, як було тієї ночі у “Вікторії”. Тоді ми обоє ніби стрибнули в бурхливий океан, не замислюючись, куди нас винесе і що доведеться робити на світанку, а тепер я відчуваю, що між нами з'явилося щось більше за раптове тяжіння, яке так легко було б списати на обставини. Ми нікуди не поспішаємо, нам не потрібно вдавати байдужість або переконувати себе, що ця близькість нічого не означає, і від усвідомлення цього стає водночас спокійно й страшно, адже саме тепер я починаю розуміти, наскільки сильно можу прив'язатися до чоловіка, який ще зовсім недавно був для мене спочатку випадковим знайомим, а потім босом.

Марк прибирає пасмо волосся з мого обличчя, цілує мене в чоло, затримується губами на повіках, а потім торкається кінчика мого носа, викликаючи в мене мимовільну усмішку, якої я зовсім не очікувала від себе в такій ситуації. Він помічає її й сам ледь усміхається, і ця маленька мить звичайної, майже домашньої ніжності раптом виявляється для мене інтимнішою за всі попередні поцілунки, бо в ній немає ні гри, ні бажання справити враження, ні звичної впевненості керівника, який завжди знає, що робити далі.

— Чого ти усміхаєшся? — запитує він пошепки, торкаючись носом моєї щоки.

— Тому що ти зовсім не такий, яким я тебе уявляла, — зізнаюся я, проводячи пальцем по його вилиці.

— І це добре чи погано?

— Я ще не вирішила, — відповідаю чесно, хоча моя рука, яка й далі лежить на його обличчі, навряд чи залишає йому сумніви щодо того, чи хочу я, щоб він зараз відсторонився.

Марк схиляється до мене, і наші губи знову зустрічаються, цього разу вже без потреби зупинятися, щоб з'ясувати, чи обоє ми хочемо продовження. Його рука ковзає по моїй спині, затримується на талії, а потім обережно піднімається до ребер, і я мимоволі подаюся назустріч, відчуваючи, як звичне хвилювання поступається місцем бажанню, якому більше не хочеться шукати виправдань.

— Марк… — видихаю я, коли він торкається губами моєї шиї.

Він завмирає на мить, ніби намагається зрозуміти, чи я хочу щось сказати, але я лише запускаю пальці в його волосся й притягую його ближче. Цього виявляється достатньо, щоб він продовжив свої неспішні поцілунки, залишаючи їх на моїй шкірі, доки я вже не можу згадати, про що збиралася думати ще хвилину тому.

Його долоня зупиняється на моєму боці, трохи нижче грудей, і великий палець ледь помітно ковзає по шкірі, викликаючи в мене тремтіння, яке я навіть не намагаюся приховати. Я дивлюся на нього, коли він підводить голову, і бачу, що Марк уважно стежить за моєю реакцією, не відводячи погляду й не намагаючись вдавати, ніби його самого ця близькість залишає байдужим.

Від цієї уважності я раптом почуваюся вразливішою, ніж від будь-якого сміливого дотику, адже він бачить моє хвилювання, помічає, як я затримую подих, коли його рука знову рухається по моїй спині, і, здається, зовсім не збирається використовувати мою розгубленість проти мене. Я звикла, що Марк контролює ситуацію, ухвалює рішення й завжди має напоготові відповідь, але зараз він ніби залишає вибір мені, і саме це змушує мене зробити наступний крок самостійно.

Я торкаюся губами його щоки, потім кутика рота, а коли він повертається до мене, цілую його вже без колишньої нерішучості, дозволяючи собі показати, наскільки сильно хочу цієї близькості. Марк відповідає на мій поцілунок, обіймає мене міцніше, і я відчуваю, як напруга між нами знову наростає, але тепер у ній немає тієї різкості, що на початку, — лише взаємне бажання, від якого стає дедалі важче зберігати бодай видимість спокою.

Його губи торкаються моєї ключиці, а пальці обережно відсувають тонку лямку білизни, відкриваючи невелику ділянку шкіри, яку він цілує з такою зосередженістю, ніби навколо нас більше не існує нічого, крім цієї кімнати, тихого шелесту ковдри й мого нерівного дихання. Я заплющую очі, гладжу його плечі й відчуваю, як усередині розливається хвилювання, що давно перестало бути лише фізичним, адже мені хочеться не просто його дотиків, а й того, щоб він залишався зі мною в цій миті, не повертаючись до звичного захисту з іронії та холодної впевненості.