Розділ 6. Відкрита війна

Я зачиняюся в дамській кімнаті на швабру і спираюся спиною на двері.

Серце гатить десь у горлі, долоня досі горить від ляпаса. Боже, я вдарила нового директора! Я вдарила людину, яка вночі тримала мене так, ніби я розпадуся на шматки, а десять хвилин тому витирала каву з моїх грудей!

Я дивлюся у дзеркало. Обличчя червоне, волосся розтріпане, блузка розірвана, а на грудях під вологим шовком виразно проглядає чорне мереживо.

Він мене точно впізнав! Він не просто здогадався, він побачив той самий комплект. І його фраза про “знайшов те, що шукав" тепер лунає в моїй голові як вирок.

Тремтячими пальцями я намагаюся стягнути краї блузки й заколоти їх шпилькою, яку знаходжу в косметичці. Виходить жахливо, але принаймні тепер не видно золотих блискавок на мереживі.

За п'ятнадцять хвилин я змушую себе вийти з туалету й дійти до свого кабінету. Колеги проводять мене дивними поглядами. Ну звісно, Теодор уже точно встиг комусь шепнути, що в кабінеті директора пролилася кава і лунали дивні звуки.

На моєму робочому столі лежить великий, елегантний фірмовий пакет з брендового бутика на першому поверсі нашого бізнес-центру.

Я замираю.

— Яна, це тобі кур'єр приніс п'ять хвилин тому, — шепоче Дарина, витягаючи шию від цікавості. — З кабінету директора переказали. Що там?

Дрібно тремтячими пальцями я відкриваю пакет. Всередині — розкішна, невагома блузка з ніжно-молочного шовку. Вона коштує як половина моєї зарплати.

А поверх тканини лежить невелика щільна картка. На ній почерком Марка — впевненим, розмашистим і чітким — написано всього дві строчки:

“Щоб більше нічого не рвалося. Плани змінились, чекаю з підсумковим планом аудиту о 15:00 у конференц-залі. P.S. Бджолиний укус майже не болить”.

Щоки спалахують так, що мені стає душно. Я стискаю записку в кулаці. Він грає зі мною! Не звільняє мене, не влаштовує скандалу через ляпас — він просто дражнить мене, насолоджуючись кожною секундою моєї паніки!

— То що там? — не відступає Дарина.

— Нічого, — швидко ховаю записку в кишеню. — Робочий момент, директор зіпсував мені речі кавою і вирішив компенсувати.

Я переодягаюся у вбиральні. Шовк приємно охолоджує шкіру, блузка сидить ідеально — ніби він підбирав розмір на око... або пам'ятав мої пропорції з тієї ночі. Від цієї думки по спині знову біжить гаряча хвиля.

О п'ятнадцятій нуль-нуль у великій конференційній залі збирається вся “верхівка” філіалу.

За довгим столом із полірованого дерева сиджу я, Марк на чолі столу, а також керівники двох інших відділів — пихатий начальник продажів Вел, який працює тут років десять і вважає себе недоторканним, та хитра, доглянута начальник закупівель Елена, яка звикла вирішувати всі питання посмішками й зв'язками.

Марк спирається ліктями на стіл, зчепивши пальці. Піджака знову немає, рукави сорочки качані. На його вилиці — я готова присягнутися! — усе ще вгадується ледь помітна рожева пляма від моєї долоні. Але він поводиться так, ніби нічого не сталося.

— Колеги, — починає Марк спокійно. — Відсьогодні ми запускаємо повний аудит трьох наших основних напрямків: логістики, закупівель та продажів. Мета — прибрати дублювання функцій і оптимізувати бюджет. Головою аудиторської групи я призначаю Яну Ковач.

У залі висне важка тиша.

Вел аж червоніє, спираючись долонями про стіл:

— Перепрошую, Марку Леонідовичу! Яна — керівник одного з відділів! Це конфлікт інтересів! Чому саме вона має перевіряти мій відділ? У мене люди працюють роками, а вона буде копирсатися в наших цифрах?

— Бо її відділ показує найкращі цифри, Валерію, — спокійно відповідає Марк. Голос лунає м'яко, але в ньому відчувається така сталь, що Вел миттєво притихає. — І бо Яна бачить проблеми там, де ви звикли їх замазувати красивими звітами.

Елена з закупівель солодко усміхається, переводячи погляд із Марка на мене:

— Ну що ж, якщо директор так вірить у Яну... Ми надамо всі папери. Сподіваюся, Яночка впорається з таким обсягом і не заплутається в наших специфікаціях.

Це не просто робоче завдання, це оголошення війни. Вони збираються саботувати кожний мій крок, ось що буде. І це ще в найлатовішому варіанті. 

— Не заплутаюся, Елено, — відповідаю я, вирівнюючи спину й піднімаючи підборіддя. — Перший запит на первинну документацію за останній квартал ви отримаєте за п'ятнадцять хвилин. Чекаю на звіти до кінця дня. А що мені ще лишається? Якщо вже війна, то з вогню почну я. 

Марк трохи схиляє голову, дивлячись на мене. Кутик його губ смикається в ледь помітному схваленні. Йому подобається, як я тримаю удар.

Нарада закінчується, всі розходяться, а я навмисно затримуюся, збираючи свої папери, щоб вийти останньою і не перетинатися з Марком.

Але Марк не поспішає йти. Він підходить до дверей і закриває конференц-зал зсередини.

Клац! Звук лунає в порожній кімнаті як постріл.

— Що ви робите? — я миттєво підхоплююся з паперами в руках.

Марк повільно повертається. Крок, ще один. Він іде до мене з хижою, впевненою грацією. Зупиняється впритул до столу, перекриваючи мені шлях.