Розділ 5. Коло звужується

Кабінет директора о дев’ятій ранку пахне еспресо і тонкою небезпекою.

Марк вислуховує мій звіт мовчки. Він не перебиває, тільки гортає роздруківку й робить помітки олівцем — швидко, різко, з точним натиском. Я сиджу навпроти й намагаюся дивитися виключно на його олівець, грифель і на папір. Аби тільки не на його руки з довгими пальцями й вираженими венами на зап'ястках.

Бо ці руки — точена, чиста чоловіча сила. Довгі, красиві пальці з акуратними нігтями, міцні долоні, де під закатаними рукавами сорочки перекочуються м'язи передпліччя, а рельєфні вени плетуться візерунком, від якого всередині все солодкими судомами згортається в тугий вузол. Це руки чоловіка, який уміє тримати все під контролем: і важкі рішення в бізнесі, і жінку, коли вона втрачає під ногами землю.

В мені спалахує надто чітка, розпечена згадка. Моє тіло зрадницьки пам’ятає, як саме ці гарячі, важкі долоні стискали мої стегна, залишаючи ледь відчутні, невидимі синці. Як його великий палець владно окреслював лінію моєї нижньої губи, розтуляючи її для глибокого, безсоромного поцілунку. Пам'ятаю, як ці впевнені пальці заплутувалися в моєму волоссі на потилиці, притягуючи ближче — до межі, де немає повітря, а є тільки його прискорене дихання. Тоді, в темряві номера, в цих руках не було жодної вагання. Він тримав мене так, ніби я належу йому беззастережно, жадібно і водночас неймовірно дбайливо, прогинаючи моє тіло під свій ритм.

Зараз ці ж пальці впевнено й спокійно тримають олівець. Але від думки про те, на що вони здатні, у мене перехоплює подих, а по шкірі біжить гарячий струм.

— Блискуче, — каже він нарешті, відкладаючи олівець і відкидаючись на спинку крісла. — Ви розібрали дублювання логістики буквально по кісточках, Яно. Чому попередній директор цього не бачив? — Він задоволено потирає лоб, а потім зап'ястя… де досі немає годинника.

— Бо йому подобалися красиві звіти, — відповідаю я, змушуючи себе ковтнути каву. — А справжня логістика — це брудна робота в Excel о третій ночі.

Марк дивиться на мене довгим, темним поглядом. В очах знову спалахує той самий вогник із даху, від якого мені під шкірою стає спекотно.

— Ви мені подобаєтеся, Ковач, — тихо каже він. — Ви кажете правду, навіть коли ця правда незручна. Сподіваюсь, ви ж завжди так робите?

Я саме вдруге намагалася зробити ковток кави, тому, звісно ж, поперхнулася і закашлялася до сліз.

На щастя, саме в цей момент двері кабінету без стуку розчиняються, і всередину влітає Теодор із пачкою роздрукованих таблиць під пахвою. Вигляд у нього такий, ніби він щойно розкрив аферу століття.

— Марку Леонідовичу! Я перепрошую, що перериваю, але в мене є прорив у “Справі Бджоли”!

Я застигаю з чашкою в руках, навіть кашляти перестаю, а Марк повільно переводить погляд на Теодора.

— Який ще прорив, Тео?

— Я підняв списки реєстрації на карнавалі й списки оренди костюмів у сусідньому магазині! — Теодор урочисто кидає аркуш на стіл Марка. — Всього на вечірці було четверо людей у костюмах бджіл!

Моє серце робить потужний переворот і зупиняється десь у районі шлунка. Четверо…

Паніка засліплює мене в одну секунду. Теодор уже водить пальцем по аркушу, Марк нахиляється нижче, щоб глянути в список, і я розумію: ще три секунди — і моє ім'я пролунає на весь кабінет. Мозок вимикається, поступаючись місцем інстинкту самозбереження.

Я “випадково” перечіпляюся об ніжку власного стільця, роблю різкий поштовх рукою — і залишки гарячої кави з моєї чашки яскравою темною хвилею лягають точно на заповітний аркуш Теодора. А по дорозі кава плескається і рясно заливає мою блакитну шовкову блузку прямо на грудях.

— Ой! Боже мій! — викрикую я, випускаючи чашку, яка з дзенькотом падає на стіл.

— Яна! Мої докази! Список Бджіл! — розпачливо кричить Теодор, хапаючись за голову, поки папір розпливається в суцільну кавову пляму.

— Я така незграбна, вибачте! — панічно белькочу я, розмазуючи каву по листку, чим роблю тільки гірше. Другою рукою намагаюся витрусити вологу блузку.

— Зачекайте, не тріть, буде опік, — лунає сухий, владний голос Марка.

Перш ніж я встигаю відсахнутися, Марк уже поруч. Bін вихоплює зі столу паперову серветку і, пірнувши в мій так важко відвойований особистий простір, впевнено торкається моїх грудей, витираючи рідину.

Його долоня — гаряча, міцна — притискає тонку, наскрізь мокру тканину прямо до моєї шкіри.

Я затамовую подих. Його пальці діють турботливо, але цей дотик настільки інтимний, що в мене перед очима спалахують іскри. І в цей момент намоклий шовк не витримує напруги.

Трісь!

Верхній ґудзик блузки з тріском відлітає і котиться по підлозі. Тканина розходиться в сторони, і перед очима Марка відкривається тонка смужка чорного мережива.

Не просто мережива. Це був комплект із лімітованої колекції — із дрібними золотими блискавками на чашечках. Точно такий самий, верх якого лишився лежати десь у готельному номері, а це був його дублікат…

Марк застигає. Його пальці завмирають за міліметр від моєї шкіри. Погляд повільно опускається на золоту блискавку на моєму бюстгальтері, а потім карі очі повільно піднімаються до мого обличчя. У них спалахує таке миттєве осяяння, що повітря між нами вибухає.