21 Кирило

Вже майже два дні минуло відтоді, як ми з Поліною побували в нічному клубі. Моєї сусідки ніде не було видно і це здалося мені дивним.

Останнім часом я звик до того, що постійно її бачив і тепер мені здавалось ніби чогось не вистачає.

Трохи подумавши, я вирішив  зателефонувати Поліні і дізнатись про те, як у неї справи.

- Привіт, - почувся тихий голос Поліни і мене це відразу насторожило.

- Поліно, у тебе якийсь стомлений голос. З тобою все гаразд? - Поцікавився я.

- Я трохи прихворіла... Схоже, що це застуда. Зараз лікуюсь...

- Ой, бідося... Я ж постійно радив тобі тепліше вдягатись, але ж ти не слухала, а тепер маєш... Я зараз  прийду.

- Навіщо?

- Провідаю тебе. Подивлюсь, яка ситуація.

- Не потрібно, бо ще сам захворієш...

- Не захворію, - запевнив я свою сусідку і відключився.

Так... Спершу потрібно сходити в аптеку, тоді у супермаркет. Купити все необхідне для цієї малої біди.

Я впевнений, що вона все робить неправильно, тому буде лікувати значно довше.

Навіть не знаю, чому я так розхвилювався через це творче нещастя. Але я почувався так ніби лишив вдома хвору дитину без нагляду.

Почуття відповідальності і хвилювання за Полінку гнали мене швидше скупитися і перевірити, як вона там.

Через пів години я вже стояв у неї під дверима, тримаючи в руках пакети. Я натиснув на кнопку дзвінка, але моя сусідка не поспішала відчиняти.

 Та що ж таке? Чим це нещастя займається? Можливо, що у неї висока температура і бідолаха не може встати з ліжка? 

Я вже дістав телефон, щоб зателефонувати Поліні, коли вона відчинила двері.

Помітивши, що дівчина виглядає досить кепсько, я важко зітхнув.

- Може ти не будеш заходити? - Поцікавилась вона, шморгаючи носом.

- Я ж тобі казав про те, що не боюсь захворіти, бо маю міцний імунітет. На відміну від декого.

- Ну, як знаєш... У мене тут трохи безлад... Не звертай уваги, - промовила моя сусідка, впускаючи мене в квартиру.

Я увійшов і остовпів. Маштаби безладу Поліна дуже применшила. Такого я ще не бачив.

З цим негайно треба було щось робити. Зараз погодую цю біду, дам їй ліки і візьмусь все  це розгрібати.

- Поліно, сідай поїж, а я зараз прийду. Мені треба дещо взяти у себе в квартирі, - промовив я,  дістаючи з пакета коробочки з їжею і ставлячи їх на стіл в кухні.

- Дякую... - Здивовано відповіла дівчина, сідаючи за стіл.

Я десь читав, що у творчих людей інколи буває вдома безлад. Судячи з того, який хаос творився у моєї сусідки, вона дуже і дуже творча.

Поки бідося їла, я пішов до себе додому, щоб перевдягтися, взяти миючі засоби і свій пилосос.