17 Поліна

Ми з Іркою навели всю можливу і неможливу красу і приїхали в нічний клуб. Кирила Мельника та його друзів я помітила відразу і показала їх подрузі.

Ірка задоволено посміхнулась і помчала шукати столик неподалік від мого паскудного сусіда і його компанії.

На щастя, нам вдалося зайняти дуже зручний спостережний пункт, з якого нам відкривався чудовий вид на мажориків.

- Щось мені трохи боязко, Іро... - промовила я, спостерігаючи за тим, як Калеб весело проводить час з друзями.

- Чому, Полінко? - Поцікавилась Ірка, скануючи поглядом Кирилових друзяк.

- А як Кирило зараз мене побачить і розсердиться?

- І нехай бачить... Ти - вільна, незалежна і вродлива дівчина. Ходиш, куди хочеш і коли хочеш. Що він тобі може сказати?

- Підозрюю, що багато чого...

- Не переймайся через це, Полю. Ми в нічному клубі. Зараз наберемося натхнення для роботи, а тоді підемо танцювати. Нам теж не завадить трохи відпочити і розважитись.

- А знаєш, Іро... Ти маєш рацію. Я можу робити все, що завгодно і цей занудний гад мені не указ.

- Правильно, подруго! Так тримати! 

Коли я в черговий раз зиркнула на Кирила Мельника, то зустрілась з ним поглядом.

Трясця! Він мене помітив... Ну і нехай!  Як там Ірка щойно казала про вільну і незалежну красуню? От я саме така... Нехай котиться до біса разом із своїм занудством. Теж мені командир знайшовся...

Я відвернула голову і вдала, що не помітила свого сусіда. Хоча, моє бідолашне сердечко калатало так сильно, наче хотіло вискочити з грудей. 

Так і до тахікардії недалеко...  І почалося це в той самий момент, коли ми зустрілися поглядами з Калебом.

Мене ніби струмом пронизало. Навіть здалося, що він дивився на мене якось інакше... Не так, як завжди.

Так, Полю, досить вигадувати різні дурниці! Це просто твоя багата уява розігралася. От і все.

- Знаєш, Полю... А мені сподобався друг Мельника і власник цього клубу. Такий солоденький...

- Ірка, вгамуйся... Він всім дівчатам подобається. Знаєш, яка там конкуренція.  Довгоногі і грудасті красуні розчавлять тебе ще на дальніх підступах до цілі, - сміючись, промовила я.

- Мріяти не заборонено і законом не карається, - посміхаючись, відповіла подруга, підморгнувши мені.

Випивши по два коктейлі, ми з Іркою взялися за телефони і почали писати.

- Полю, а твій сусід не зводить з тебе очей, - сказала Ірка, хитро посміхаючись.

- Не вигадуй...

- А я не вигадую. Сама вже кілька разів помічала те, як він на тебе витріщався. І навіть вже написала собі, як він пристрасно поїдав тебе гарячим поглядом.

- Ірка... Я тебе зараз стукну сумочкою по голові, щоб з неї всі дурниці повилітали, - пригрозила я, суворо зиркнувши на подругу.

- Тільки не по голові. Вона мені для роботи потрібна. Як я без неї творити буду? - Сміючись, промовила Ірка Вернидуб.

У відповідь я лише невдоволено хмикнула. Через деякий час, ми закінчили зі своїми записами.

Ірка впоралась на кілька хвилин раніше від мене і тепер безсоромно витріщалась на власника "Егоїста".

- Подруго, ти своїм поглядом в ньому зараз дирку протреш...

- Нічого йому не станеться... Хоч помилуюся.

- Іро, пішли краще потанцюємо, - запропонувала я.

- Гарна ідея! Пішли.

Ми з Іркою тимчасово залишили свій пункт спостереження і пішли танцювати.

Ех... Давненько я не бувала в подібних місцях.. Треба надолужувати втрачене.

Я насолоджувалась танцями рівно до того моменту, поки не відчула у себе на талії чиїсь руки.

Здивовано озирнувшись, я побачила якогось білявого незнайомця.

- Потанцюємо, крихітко, - нахабно запропонував він.

- Руки прибрав! - Почувся поряд дуже невдоволений голос.