16 Кирило

Ми з Владом, Юрком і Андрієм чудово відпочивали в нічном клубі. В такі моменти відчувається, що інколи ось так збиратися разом з друзями і відпочивати від роботи, дуже корисно і весело.

Потягуючи черговий коктейль, я почав роззиратись довкола у пошуках вродливих дівчат для цікавого і приємного продовження вечора, а то і ночі.

Мій погляд блукав, перескакуючи від однієї красуні  до іншої, поки не наштовхнувся на крихітну красуню в коротенькій яскраво - червоній сукні. 

Дівчина сиділа за столиком неподалік від нас і розмовляла про щось зі своєю подружкою.  

Я не відводив від неї очей, чекаючи, коли вона поверне голову у мій бік, щоб я зміг краще її роздивитись.

А коли дочекався, то мало не гепнувся з дивана, на якому сидів, на підлогу.

Офігіти! Та це ж моя творча сусідка!!! Цього не може бути... Цього просто не може бути... Може, мені це лише здалося?

Точно! Я обізнався. Де та мала бідося і де ця тендітна, яскрава красуня? Схоже, що ця творча біда так мені примелькалась за останні кілька днів, що я її вже скрізь бачу навіть в нічному клубі.

Побачивши, як красуня в червоній сукні примудрилась перекинути склянку зі своїм напоєм і розлити його по всьому столі, я почав підозрювати, що це і є моя сусідка.

Тільки цього щастя мені тут не вистачало... Все... Капець моєму відпочинку... Хоча... Чого це я маю за нею наглядати?

Жила ж ця бідося якось без мене до цього часу... Нехай робить, що хоче... Я її попереджав...

Я прийняв рішення не дивитись у її бік і відпочивати собі далі наче Поліни тут не має.

Але постійно ловив себе на тому, що витріщаюсь на це творче диво. Якого біса Поліна вдягла на себе цю сукню? 

Вона ж більше відкриває, чим приховує... Он вже кілька йолопів поїдають її голодними поглядами.

В якийсь момент наші з нею погляди зустрілись. Я збирався помахати їй рукою, але Полінка різко відвернулась і зробила вигляд, що не помітила мене. Ще й носа задерла.

Ой, біда... Ви тільки подивіться на це мале нещастя... І нехай! Я теж вдам, що не впізнав її.

Дуже мені потрібно... Так навіть краще буде. Збережу собі нервові клітини і уникну зайвих клопотів і проблем.

- Кириле, щось сталось? Ти виглядаєш якимось роздратованим... - Поцікавився Влад.

- Помітив свою творчу сусідку в клубі, - невдоволено відповів я.

- Оту Поліну Грабалку, про яку ти мені стільки розповідав останнім часом і яку збирався запросити з нами на каву в неділю?

- Ага... Саме її, - сказав я, в черговий раз зиркнувши на бідосю в яскраво - червоній сукні.

Якого біса вона сюди припхалася? Ще й в такому вигляді... Та на неї вже з усіх сторін витріщаються...

Весь настрій, веселитись і шукати романтичні пригоди, зіпсувала своєю появою.

Цікаво, що вона там п'є? Хоч би їй погано не стало... А то зараз накоїть справ. 

Ой, відчуваю, що буде мені з нею морока. Треба забрати її додому від гріха подалі.

Бо тут ця бідося точно знайде пригоди на свою п'яту точку. Але як це зробити?

Сумніваюсь, що вона добровільно зараз поїде додому.