11 Поліна

Рудоволоса, яскрава красуня вискочила із кабінету Кирила Мельника, грюкнувши дверима.

Дивлячись їй у слід, я важко зітхнула. Оце мені зараз дістанеться від цього суворого боса... Он як зиркає на мене... Аж мурашки по шкірі...

Воно і не дивно... Я ж йому такі гаряченькі плани щойно зіпсувала...

- Я... Не хотіла...Так випадково вийшло...Я тільки ручку шукала... - Видала я чергову порцію дурниць, за які мені було дуже соромно.

Нічого не могла з цим вдіяти. Як тільки починала хвилюватись, то таке плела, що то страшний жах і печаль печальна.

- І що? Знайшла? - Суворо поцікавився великий бос, підійнявши свою ідеальну брову.

Ну, все... Тепер точно капець... Не поминайте лихом бідолашну Полінку Грабалку... Від страху у мене вже почали тремтіти не лише ноги, а й руки...

- Та... Так... Знайшла... Але так розхвилювалась через усе це... Що тепер не пам'ятаю, куди поділа ту ручку. Щойно була в руках і ... Її вже і слід простиг.

Трясця! Ааа! І справді... Куди ж я встромила ту бісову ручку? Сподіваюсь, що вона не була надто дорогою, бо тоді буде вже повна дупа...

- Поліно, у тебе дивовижні таланти... Ти не перестаєш мене дивувати, - Промовив Кирило Мельник, уважно роздивляючись мене з ніг до голови.

Дідько! За що мені все це? Чому я відразу не сказала про те, що знаходжусь в кабінеті?

Хотіла побачити пристрасного Калеба? Дурепа безголова! Зараз я побачу його злим і одержу копняка під всій худющий зад.

Оце я начворила... Бляха... Що тепер буде? А якщо мій сусід образиться, психане і більше не захоче мати зі мною жодних справ? 

Аааа! Тільки не це! Як я буду писати про свого солоденького Калеба? Халепа! Я в черговий раз все зіпсувала...

- Вибач, будь ласка. Я більше так не буду, - промовила я, благально склавши руки.

А що мені ще залишалось робити? Треба ж було якось владнати цю малоприємну ситуацію, в яку я потрапила через власну дурну голову і Калеба.

- Ех, Поліно, Поліно... Що з тобою робити? - Сказав Мельник, задумливо чухаючи підборіддя.

Почувши це, я ледь не бовкнула, що мене треба любити, глядіти, жаліти, оберігати, закидати подарунками і носити на руках, але вчасно схаменулась.

- Кириле, ти дуже на мене сердишся? - несміливо запитала я, поглянувши на нього поглядом бездомного кошеняти, яке дуже хоче, щоб його не проганяли.

 - Сердитись на тебе - це наче сердитись на малу дитину, Поліно, - важко зітхнувши, відповів Кирило Мельник і знову суворо зиркнув на мене.

Від такого його погляду, у мене мало душа у п'яти не втекла. 

- Я більше так не буду...

- Звісно, що не будеш, бо ти вчвориш щось інше. У тебе до цього справжній талант. Добре... Проїхали цю тему... Мені треба працювати. 

- А я? Що робити мені?

- Можеш і далі строчити щось у своєму блокноті. Тільки не заважай мені...

- Дякую! Дякую! Дякую! Калебе... Ой... Кириле, ти найкращий, - радісно видала я, підстрибуючи на місці і плескаючи у долоні.

- Сподіваюсь, що я не пожалкую про те, що дозволив тобі залишитись, - промовив Мельник, сідаючи за свій робочий стіл.

Знову увімкнув своє занудство... Але то таке... Головне, що він на мене не сердиться і не проганяє. Принаймні поки що...