10 Кирило

Щойно закінчилась нарада, я поспішив на пошуки малої бідосі. Я дуже сподівався на те, що Поліна нічого не накоїла за той час, що мене не було.

Біля дверей приймальні я побачив одну із своїх колишніх подружок і важко зітхнув.

Тільки цієї нахабної фурії мені зараз тут не вистачало для повного щастя.

- Привіт, солоденький, - промовила вона, мило посміхаючись.

- Привіт... Що ти тут робиш, Ліндо? - Невдоволено поцікавився я.

- Тебе чекаю, любий. Твоя помічниця сказала, що ти на нараді. 

- Ліндо, не називай мене так. Ми з тобою більше не зустрічаємось...

- Кире, якби ти знав, як я за тобою скучила... - Промовила рудоволоса, яскрава красуня, йдучи слідом за мною.

Я розраховував на те, що в кабінеті  буде чекати Поліна і її присутність допоможе мені здихатись цієї нав'язливої особи.

Наплету Лінді щось типу того, що це моя нова дівчина. Сподіваюсь, що Поліна здогадається мені підіграти.

Але все сталося зовсім не так, як я надіявся. Зайшовши до себе в кабінет, Поліни я там не помітив. Дідько! І чого їй на місці не сиділось? Схоже, що моя сусідка вирішила влаштувати собі екскурсію...

Лінда накинулась на мене з палкими поцілунками і міцними обіймами, тому я вирішив, що краще замкнути двері аби хтось не припхався і не побачив зайвого.

Лінда вирішила влаштувати нам гаряче прощання. Я не став заперечувати. Не дивлячись ні на що, вона все ж була дуже вродливою і пристрасною дівчиною.

Краще вже так попрощатись, ніж побачити її чергову істерику. Знаємо... Це ми вже проходили... 

Лінда стягла з мене піджак і жбурнувши його кудись на підлогу, почала розстібати мою сорочку.

І саме в цей момент почувся чийсь пчих. Від неочікуваності Лінда зойкнула і витріщилась кудись за мою спину.

Озирнувшись, я побачив Поліну.

- Я ... Цей... У мене ручка під стіл закотилась... - Почала лепетати вона, кусаючи нижню губу і червоніючи, як маківка.

- Ти хто? І звідки тут взялась? - Невдоволено поцікавилась Лінда, відпустивши мене і уважно роздивляючись Поліну.

- Я ... Ми... З Кирилом живемо разом... Він привіз мене до себе на роботу, щоб я на нього дивилась і ... Надихалась... Мені тільки треба писати про Калеба і все... - Видало дрібне нещастя, активно жестикулюючи руками.

Це ж треба було таке наплести? Теж мені письменниця... Два слова до купи скласти не може... Але все це мені було тільки на руку.

- Так, Ліндо, ми з Поліною живемо разом, - втрутився я, поки ця бідося не бовкнула зайвого, намагаючись прояснити ситуацію.

- Як разом?! - Кліпаючи довжелезними віями, перепитала моя колишня.

- Під одним дахом. Розумієш? - Сказав я, зиркнувши на Поліну і сподіваючись, що вона промовчить.

- Який же ти негідник, Мельник! Проміняв мене на якусь студентку?! Щоб ти здох! - Заверещала Лінда і відімкнувши двері, вискочила з кабінету.

- Я... Не хотіла... Так випадково вийшло... Я... Тільки ручку шукала ... - Заламуючи крихітні ручки і кусаючи губу, промовила моя сусідка.

- І що? Знайшла? - Поцікавився я, стримуючи сміх.

Що за біда мала? Постійно примудряється щось вчворити...