7 Поліна

Вже протягом кількох днів я цілком легально ходила хвостиком за крутим босом, Кирилом Мельником.

Він сам мені це дозволив,  тому я не боялась попастись. Дякуючи моєму сусіду, натхнення відвідувало мене не тільки щодня, а навіть щоночі.

Так швидко і легко я ще ніколи не писала. Мій Калеб таке вичворяв, що я сама була в шоці.

Здавалося, що цей нахабний красунчик жив своїм власним життям і зовсім на мене не зважав.

Мені вдалося знайти господарів гекончика, але це мало чим допомогло. Мій зелененький товариш мало не щодня приходив до мене у гості.

Виявилося, що це екзотичне диво звали Шерлок. Я вже встигла звикнути до зелененького малюка і навіть купила йому спеціальні ласощі в зоомагазині.

Вчора я проявила справжні дива красномовності та підлабузництва і вмовила суворого боса взяти мене собою в офіс.

Мельник довго впирався і не палав бажанням цього робити, але після того, як я мільйон разів пообіцяла, що він навіть не помітить моєї присутності і пригрозила впасти перед ним на коліна, Кирило таки здався.

Правда, вигляд у нього був такий, ніби він не повірив жодному моєму слову.

Щоб сусід не втік без мене на роботу, я спеціально прокинулась значно раніше і побігла стерегти його біля під'їзду.

Сьогодні я навела красу і навіть вдягла сукню. Не хотілось ні перед ким осоромитись. Офіс відомої компанії - це не жарти. А посміховиськом я бути не збиралась.

Мій золотенький Калеб виглядав, як завжди ідеально. Навіть не уявляю, як йому це вдавалось.

Дорогущий костюм, що ідеально сидів на ньому, ідеально укладене волосся і дорогі парфуми. Про те, скільки коштував його годинник я навіть думати не хотіла.

- Доброго ранку, пане Мельник! - Радісно привіталась я, підійшовши до нього ближче.

- Доброго. Тільки називай мене просто по імені. Домовились? - Промовив Калеб, прямуючи до своєї крутезної автівки.

- Домовились, - сказала я і поспішила за ним слідом.

- Прошу, - промовив Мельник, відчинивши для мене дверці своєї машини.

Ого, який він вихований... Я планувала сісти в авто, як справжня королева, а натомість гепнулась головою і мало не заплакала від болю і сорому.

- Поліно, сильно забилась? - Стурбовано поцікавився Кирило.

- Та майже не забилась, - збрехала я і вичавила з себе посмішку.

- Точно? Може, краще повернешся додому і прикладеш щось холодне до голови?

Ага... Зараз... Вже біжу і спотикаюсь... Сумніваюсь, що мені вдасться ще раз вмовити Кирила взяти мене собою на роботу.

- Ні. Зі мною все гаразд. Вже нічого не болить, - запевнила я Мельника.

Мій сусід, важко зітхнувши, завів авто і рушив з місця, а я видихнула з полегшенням, бо боялась, що він мене відправить додому.

Калеб виглядав таким зосередженим і мужнім, коли вів машину, що мене з головою накрило натхнення.

Я дістала свій блокнот і почала писати, краєм ока спостерігаючи за ним. Це щось! Як же це класно...

Та такими темпами я точно бестселер напишу...

- Поліно, будь уважною та обережною... І не привертай до себе зайвої уваги. Зрозуміла?

- Як скажеш, Калебе... Ой! Кириле... 

У відповідь мені почулось ще одне важке зітхання.