3 Поліна

Побачивши, хто мене впіймав, я вже й забула про те, що кудись там падала.

Мій Калеб був так близько, що я могла роздивитись кожну рису його обличчя, щоб потім дуже детально описати в своїй книзі.

Який же він красунчик... Високий, синьоокий шотен. Трохи суворий на вигляд, але то дрібниці.

А ці міцні руки, широкі плечі і спортивна фігура...  Здається, що у мене вже в голові почало паморочитися від надлишку емоцій.

Я ледь втрималась, щоб його не обмацати для більшого натхнення. Як там його звати? Здається, Кирило... Теж непогано, але Калеб мені подобається більше.

А голос який...  Та це ж справжня музика для моїх вух. Я зараз замуркочу від задоволення. 

Це ж справжній кайф... Ось так бачити, чути і майже помацати прототип власного персонажа.

Ірка буде в  справжньому шоці, коли я їй розповім про те, як мені неймовірно пощастило із новим сусідом.

Оце я зараз напишу! У мене в голові вже з'явилась ціла купа геніальних ідей, що з нетерпінням чекали того моменту, коли я дістанусь до свого ноутбука.

Щойно красунчик відпустив мене із своїх обіймів, я помчала додому.

Головне - це не забути свої відчуття, коли він мене тримав.

Точно! Він ще й пах дуже приємно... Навіть не так. Калеб пах бомбезно.

На ходу скидаючи кросівки, я поспішила до свого ноутбука.

Ще ніколи я не писала з таким натхненням, як зараз. Це було щось неймовірне.

Поки писала, я забулась про все на світі. І про їжу, і про чай. Навіть про свої улюблені солодощі, що з великим нетерпінням чекали на мене в одній із шафок на кухні.

Від роботи мене відірвав телефоний дзвінок. Це була моя найкраща подруга, Ірка Вернидуб.

- Давай швидко! До мене Муз прискакав. Зараз головне - його не злякати, - промовила я замість привітання.

- Круто... А від мене він як втік ще кілька днів назад, то так і не повертався.

- Приїзди до мене. Я тобі таке розповім і покажу... - Запросила я подругу, бажаюючи похвалитися своїм солоденьким Калебом.

- Ого... А ти вмієш заінтригувати... Зараз буду! - Пообіцяла моя найкраща подруга і авторка любовних романів, Ірка Цукерка.

Саме такий солодкий і смачний псевдонім вона собі обрала, бо прізвище у неї було не надто підходяще для таких книг.

Я теж обрала собі гарний псевдонім і перетворилась з Поліни Грабалки на Полі Кріс.

Як на мою думку, то звучало дуже класно.

Згадуючи свого синьоокого красунчика - сусіда, я такі йому пригоди повигадувала, що ого.

Знали б читачі про те, що я живу із Калебом в одному під'їзді. Ото здивувалися б.

До моїх ніг щось доторкнулось. Від неочікуваності я заверещала не своїм голосом, бо жила сама -  самісінька в цих чотирьох стінах.

Набравшись хоробрості, я зазирнула під стіл. Те що я там побачила, дуже мене здивувало.

І де таке добро могло взятися в моїй холостяцькій квартирі?

Хоча, враховуючи той жахливий безлад, що панував довкола, тут ще й не таке могло завестися.

Оце так прикол... Уявляючи, як Ірка здивується, коли побачить цю дивину, я навіть посміхнулась.