Глава 5 Зарплата

Іван не зміг програти самому собі, у нього виникали сумніви, і після останнього тренування зрозумів, що зараз на найскладнішому етапі життя відбувається битва із самим собою. Всередині виникали розбіжності, у ньому не було впевненості, і чув, як одна частина його хоче почати тренуватися, а друга відмовлялася. Після рингу в Гідропарку захотів повернутися назад у бокс, знову почати боксувати, і в ньому не було впевненості, і був слабкий, сумнівався в собі та своїх силах, через пройдений час відстав від усіх. Потрібно було зробити не малу роботу для відновлення себе, чи зможе це зробити чи ні, він цього не знав. Усередині нього зав'язався насправді найсуворіший бій за його життя і за майбутнє, яким буде результат битви, так само цього не знав. Хотілося зупинитися і все кинути, бо розумів, що на все не вистачить сил після роботи їздити тренуватися, це буде нелегким випробуванням. Програв не один поєдинок на рингу, а зараз програє саму собі впродовж кількох років, і в нього були тільки одні поразки, не міг зібратися силами, не міг узяти себе в найсуворіші рамки та почати тренуватися, і щось змінити у своєму житті. Зараз відбувається бій на рингу, десь у темному кутку душі, де ніхто не бачить Івана. Стоїть зараз на цьому рингу життя з піднятими руками, а на руках у нього білі бинти, і починається бій за впевненість, за перші кроки, за те, щоб отримати право повернутися в спорт. Всередині були найсильніші почуття незадоволення собою, не знав і не розумів, що робити з тим, що виникає всередині, а це моторошна зупинка без надії на самого себе. Перестав вірити в самого себе, і в житті все відбувається зовсім інакше, не так, як це може бути, задумано своїми думками, все відрізняється від внутрішнього світу. Виникають найсильніші розбіжності правди і ложі, де шлях бачити до світла, а де зупинка, куди йти, цього не знав, сам собі ставив запитання. Надія, що залишилася, десь глибоко в його душі, в темному просторі, там, де ніколи не був, все ж таки вирушив на пошуки всередині себе підтримки, мотивації не здаватися. У ньому залишилися сили, але цих сил було недостатньо, щоб зараз почати все змінювати. Що буде далі, він так само загадково поглядав на зоряне небо, нічого не знав. Правда життя Івана була як глибокий нічний сон у вигляді кошмару. Ні, це було справжнісіньке життя, і життя його було справжнісіньким жахом. У ньому не було радості, не було перемог і найкращих моментів. Усе котилося кудись у прірву, у невідому, далеку ще незвідану прірву, де не бачив жодного виходу, а була тільки темрява, що поглинала. Усі світлі почуття, хто міг подумати, що так може трапитися, згасли в темній зимі. Не міг здогадуватися і припускати про те, що в житті може настати повна темрява, замість дня бачив темряву, замість світанку до нього у вікно стукала темрява. Усе життя стало темним простирадлом без світлих променів. Закрився в собі і ні з ким не розмовляв. Помер усередині себе, і вже не людина, а істота, що намагається вижити в цьому великому, божевільному й нещадному світі, де її ніхто не жаліє. Широкими очима бачив, що нікому не потрібен, ще більше ставав відлюдником від світу людей. Виникали різні почуття, одні хотіли йти вперед, а другі все життя зупиняли якорем і не давали можливості зробити крок уперед. Куди йому потрібно було йти, цього не знав. Іван кілька днів поспіль не приїжджав тренуватися, а й Петро його не бачив у залі, не було змоги підійти до незнайомця й почати з ним розмову. А коли Іван приїжджав до зали, а це було через чотири дні, після останнього тренування, коли Петро дивився на хлопця, то не поспішав із розмовою. Він не міг зрозуміти, що з ним відбувається, не хотів йому зробити ще болючіше, бачачи його сумне обличчя, розумів, що в цієї людини в житті сталося щось жахливе, він не хотів іще більше її тривожити. Знаючи, що іноді одне невірне слово може принести ще більше страждань, і ця людина просто розвернеться і піде, більше ніколи не приїде. Він знав, що це місце лікує, допомагає багатьом людям загоїти душевні рани, стати сильнішими. Петро проходив біля Івана й уважно на нього дивився, а Іван ні на кого не звертав уваги, і те, що вже на нього звернув увагу сам Петро, той, хто створив цей тренажерний зал, був стривожений поведінкою Івана. Весь час погляди Івана косилися вниз на ноги, на пісок, і більше ні на кого не звертав уваги, по ньому було видно, без поглядання помітно, як він б'ється із самим собою, з тими темними силами, що виникли всередині нього. Вони були сильні, поглинали всю увагу та бажання з будь-ким розмовляти.

Іван приїжджали впродовж одного тижня, другого, робив різні вправи на різні групи м'язів, а це були ноги, грудна клітка, біцепси, все інше, те, що міг зробити, і на те, що в нього вистачало сили волі та світлого духу повернутися в нормальний стан. За ним усі уважно спостерігали і хотіли до нього підійти і поговорити, привітатися та дізнатися, що це за хлопець приїхавши сюди, так себе не шкодуючи ні з ким спілкуватися, тренуєтеся з останніх сил. По ньому було помітно, що його руки, ноги під час виконання вправи тремтять, а вираз обличчя стискається, й інколи було чути внутрішні крики болю тим, хто стояв поруч і уважно на нього дивився. З боку по обличчю все було видно, кожен присутній у залі почав помічати, що хлопець іде на бій із самим собою, робив вдих після кожного завершення вправи, дивлячись далеко в небо крізь дерева, але не на людей, що стоять біля нього. На очах з'являлися сльози, він плакав, страждав, йому хотілося кричати, але присутні люди зупиняли, через те, що хтось, можливо, з них, викличе поліцію, не розуміє, що відбувається з людиною, хтось міг подумати, що це якийсь божевільний, небезпечний для всіх оточуючих. Іван ні на кого не звертав уваги, терпів і страждав усередині себе жахливий біль минулого. Усі м'язи боліли настільки сильно, що йому після вправи було складно зробити крок убік. Не хотів зупинятися, і перестати тренуватися. Крики, різні крики, голоси всередині говорили різні незрозумілі речі, вони були такі близькі, далекі, що Іван уже нічого не хотів робити, і не хапався за голову. І все ж, у ньому, всередині залишалися ті самі незвідані для нього сили, що дають мотивацію і зосередженість на самому собі. Що з ним відбувалося, цього не знав. Це був той самий період переродження і заходження чогось нового в душу, що гинула, все відбувалося у своєму внутрішньому світі. І час від часу вогонь гас, а Іван, тренуючись, знову підпалював цей вогонь, сили бажання жити, змінити все, що стосується його невдоволеного життя.