Глава 4 Велетень

В обідню пору сонячні промені розкочувалися по листю і розливалися в просторі, було все добре, не так як завжди. Іван уже протягом години не зупинявся, відпрацьовуючи удари. Сьогодні звичайний вихідний день і в залі перебуває дуже велика кількість людей, що тренуються: ті, які насправді тренуються, і ті, хто стоїть і дивиться на тих, хто тягає залізо. Іван вдарив лівий прямий, правий прямий, зробив ухил, вдарив правий прямий. Зупинився, подивився на всі боки, а люди тренувалися, ніхто ні на кого не дивився, а в цю мить Іван вирішив піти сісти на лаву і трохи відпочити. Навколо була золота тиша, і тільки вдалині лунали звуки стукітливого заліза, створюючи свою незвичайну гостру, проникаючу і заспокійливу мелодію тренування.

Іван подивився на годинник:

- Сьогодні особливо спекотний день, не такий, як це було кілька днів тому. Сонце нікого не шкодує, напевно це останні дні теплої погоди, а далі, скоріш за все, будуть дощі, вітер, хмари над головою. Потрібно трохи відпочити і знову піти підробляти якісь удари, або зробити раунд легкого вільного бою на балонах.

Іван подивився на годинник, минуло дві хвилини:

- Сьогодні мені цього часу достатньо, щоб відпочити, і я нікуди не поспішаю. Я сьогодні тренувався, ніби розминався, розминка моя тривала впродовж години так, що в мене ще повним повно сил. Я з радістю ще з кимось вийду на ринг, одного раунд мені вистачить. Поставив би сто гривень на свою перемогу, заробив грошей, але, на жаль, охочих немає. Як-не-як ті хлопці допомогли мені сходити в магазин, купити собі міцного чаю, кілька бананів. Все ж було приємно виграти сто гривень у професійного боксера. Яким це був боксер, насправді я цього не знаю, і, можливо, він просто розповідав, що тренується і колись виступав на професійному рингу, а сам новачок у боксі. Або він був справжнім профі, мені пощастило його перемогти, я цього ні коли не дізнаюся. Він як прийшов, так і пішов. Ким був насправді для мене це залишиться загадкою, і нехай на цю загадку я ніколи не дізнаюся відповіді, і все залишається, так як воно є. Іван встав, повільними кроками пішов до залізної труби, що висіла на ній, де з боків були залізні стовпи, закопані в землю, посередині висіла прошита мотузками з п'яти автомобільних покришок так звана боксерська груша. На таких колесах було зручно відпрацьовувати удари на швидкість і добре рухатися. Під ногами був пісок, не було жодних ям і виступів на землі. На інших балонах навколо них уже були витоптані іншими спортсменами, які тренувалися, великі ями, і там було не завжди, зовсім зручно відпрацьовувати удари, бо одна нога ставала в яму, а друга могла стати в більше заглиблення, і тоді було вже набагато складніше пересуватися, тримати вагу тіла на правій нозі, і під час удару порушувалося перенесення тіла. Іван підійшов до боксерської груші, а так називав автомобільні покришки, і почув, як ззаду підходить якийсь невідомий чоловік. Іван обернувся і побачив перед собою чоловіка зростом у два метри, а і його вагова категорія залишилася для Івана загадкою, щонайменше Іван припустив, що він має вагу понад сто десять кілограмів. Чоловік був високий, щільної статури, і видно, що вона була спортивна. Його рука була вдвічі більшою за руку Івана, і ноги, так були вдвічі ширшими, ніж одна нога хлопця. Це був справжнісінький важковаговик. Коли побачив такого велетня, його очі широко розплющилися, і в цей час невідомий чоловік підійшов до Івана, і сказав:

- Добрий день. Мене звати Володимир.

Іван здивувався й одразу відповів:

- Добрий день. Мене звати Іван.

Володимир:

- Я тут якось чув від своїх друзів, а вони тут дуже часто тренуються, що ви одинак, тренуєтеся в Гідропарку, і пропонуєте іншим боксерам вийти на поєдинок одного раунду, а за перемогу даєте сто гривень, і це правда. 

В Івана затремтіли руки, побачив перед собою людину, яка вдвічі більша за нього, як за вагою тіла, так і за висотою, та й в усьому іншому теж, він повільно опустив донизу голову, й зрозумів, що тут зараз, щось станеться, й чомусь не зміг відмовити незнайомцю в розмові. Сам продовжив розмовляти, дав відповідь на його запитання:

- Так, ви правильно почули. Я тут самостійно тренуюся і пропоную людям вийти зі мною в ринг на один раунд і ставлю сто гривень. Той, хто перемагає, той забирає ці гроші. Звичайно, ви так само ставите сто гривень, і їх забираєте, якщо ви зможете мене перемогти. Я так думаю, що це буде дуже нелегко, так як у нас вагова категорія відрізняється в два рази, то ви маєте більше шансів на перемогу.

Володимир усміхнувся:

- Я вже це зрозумів, що я вдвічі за вас важчий, і вдвічі більший. Мої друзі розповідали, що тут тренується якийсь невідомий спортсмен, і він зумів перемогти мого друга, професіонала, мені стало дуже цікаво, бо я його дуже добре знаю, він досить довго займається боксом і бився, перемагаючи у нелегких двобоях на професійному, а тут мені розповідає, що програв якомусь невідомому самоучці сто гривень з ним у бою. І мені захотілося побачити того хто зміг перемогти мого друга.

Іван зробив важкий видих:

- Напевно, я не в того боксера забрав перемогу, - усміхнувся, і сказав, - жартую. Я так заробляю собі на шматочок хліба. Як ви бачите, я стою перед вами, я та сама людина, яка змогла перемогти вашого друга і виграти сто гривень на шматочок хліба. У це я вам зізнаюся чесно, і був нелегкий поєдинок. Все ж, я сам не знаю, як у мене так вийшло перемогти професійного боксера. Можливо, мені просто пощастило.

Володимир сказав: