Глава 1 Розмова з Петром

Два місяці потому. Сьогодні сонячний ранковий день, а Іван вирішив якомога раніше приїхати до Гідропарку і позайматися у вихідний день. Зранку одягнувся в легкий одяг, а це футболка, спортивні штани, і взяв із собою білий пакет, а в пакеті лежали боксерські рукавички і капа. Не знав, навіщо щоразу, коли їде в зал, бере із собою капу. Він ні з ким не хотів боксувати, та все ж, вона завжди була з ним. Зранку вийшов із квартири, а це було близько сьомої години, без заторів, швидко доїхала до залу. У цей час Петро вже був на місці, ходив по залу з такими словами:

- Добровільна пожертва на розвиток залу.

 Іван, тихо затримуючи повітря, пройшов біля нього, і не звернув уваги, далі пішов у кінець залу. У Петра виникла така думка, що б сьогодні поговорити з незнайомцем, а людей у залі було небагато, і сьогодні була дуже гарна сонячна погода для розмови. Він подивився на незнайомця, а його обличчя вже стало більш-менш свіже, і на ньому не було того минулого смутку, з яким ходив, сьогодні зможе з ним поговорити. З'ясувати з якої такої причини сюди приїжджає, і чому, ні з ким не розмовляє. Усі одне одного знають і разом тренуються вже протягом тривалого часу, а про нього ні хто нічого не знає. І ті, хто не хоче з кимось розмовляти з якихось причин, вони просто приїжджають до зали, махають головою, тим самим показуючи, що вони привіталися з кимось і далі йдуть тренуватися. Петро обійшов тренажерний зал, і з тими ж словами. Хтось йому дав якихось грошей, він махнув головою, сказав:

- Дякую, - і далі пішов збирати пожертву на розвиток залу.

Після обходу повернувся у свій вагончик, залишив зошит, а в зошиті записував тих, хто жертвував на розвиток залу. Поклав усе на свою дерев'яну тумбочку і вийшов із вагончика. Подивився на всі боки й побачив, як незнайомець одягає на руки бинти, а за бинтами рукавички. Ні на кого не подивився, підійшов до балонів. Одразу почав відпрацьовувати, не завдаючи сильних ударів, і так розминаючись, різні комбінації. Петро став і почав уважно дивитися на незнайомця, минуло хвилин п'ять, а незнайомець продовжувала відпрацьовувати, вже почав наважуватись на те, аби зараз підійти до нього, як би там не склалося. Якщо навіть він відвертатиме голову і уникатиме розмови, то сьогодні був цей самий день, коли йому хотілося нарешті дізнатися все про цю людину. Петро повільними кроками попрямував до Івана і став недалеко від нього. Почав уважно спостерігати за кожним його рухом, бачивши в ньому професіоналізм, та й усіх, хто приїжджав до зали, Петро бачив, одразу визначав, хто, як тренується, і в кого є майстерність. Техніка Івана відрізнялася від більшості спортсменів. У ньому була гнучкість, плавність разом зі швидкістю та легкими рухами в кожному ударі. Не в кожного спортсмена є такі задатки, мабуть, з усього уже має досить хороший досвід у боксі, і може спокійно боксувати з іншими боксерами. Хто б що не думав про те, що це якийсь новачок, який не розуміє, що таке бокс, мав помилкову думку. У Петра було правдиве судження з того самого досвіду побачивши безлічі спортсменів, які приїжджали сюди, протягом більше двадцяти років, а тут були різні боксери, професіонали, майстри спорту, кандидати майстри спорту з різних видів спорту, і він уже вміло, та одразу визначав, яка перед ним стоїть людина, новачок чи вже професіонал. Залежно від перерви між тренуваннями, а Іван не займався довгий час, майстерність трохи знизилася, і для відновлення потрібен певний період. У Петра виникла думка запросити незнайомця на ринг і провести з ним кілька раундів легкого бою. Він не був налаштований боксувати, вкладатися в кожен удар або ж забирати з останніх сил перемогу, як це відбувається в справжньому бою.

Петро підійшов до Івана, а він у цей час відпрацьовував удари, і одразу сказав:

- Доброго ранку.

Іван не звернув уваги на Петра і далі продовжував відпрацьовувати удари, Петро знову сказав:

- Доброго ранку вам незнайомець. Ви не проти ранкової розмови.

Іван зупинився, опустив голову донизу, задумався, а потім знову підняв руки, знову почав боксувати.

Петро посміхнувся:

- Ви мені вибачте, що я вас знову відволікаю, але мені було хотілося з вами поговорити. Ви завжди приїжджаєте, і ні з ким не розмовляєте. У більшості виникає безліч запитань, чого ви ні з ким не спілкуєтеся.

Іван зупинився, опустив руки, подивилася на Петра і сказав:

- Доброго ранку. Ви знаєте, я сюди приїжджаю для того, щоб тренуватися.

Петро одразу відповів:

- Це добре, що ви тренуєтеся. Ви розумієте, що всі на вас звертають увагу, і в кожного виникають свої думки, напевно, для того, щоб усі почувалися спокійно, вам потрібно з кимось познайомитися і поговорити. Тут те саме місце, де кожен знає один одного. Мені б хотілося трошки вас знати, щоб ні в кого не виникало жодних думок.

Іван:

- Я з вами повністю згоден. Так, я тут тренуюся недавно. Я тут нікого не знаю, я так розумію, що тут усі один одного знають і розмовляють. Ви вибачте, але в мене так у житті сталося, що в мене зараз немає жодного бажання спілкуватися. Я колись займався боксом, і в мене сталися дуже неприємні й небажані зміни, тривалий час я не тренувався, і з усім випадково я прийшов до цього. Коли побачив це місце мені, чомусь захотілося спробувати потренуватися. Я спочатку тренувався на залізі, а потім побачив, що наприкінці залу знаходиться ринг. Прийшов сюди, і так почалися мої самостійні тренування.

Петро посміхнувся: