6. Невинний, рівний і вишуканий

Головним заняттям на день були пошуки квартири. Та що там, на найближчі дні. Іншим важливим завданням було якомога менше перетинатися з Матвієм.

— …точно хочеш зараз іти до себе? — спитав він у той вечір.

— Хочу, — збрехала вона і втекла.

Виникали підозри, ніби він розумів її бажання краще, ніж сама. Бо стояти поруч з ним у темній кухні перед вікном, з якого відкривався краєвид на місто, було надто вже приємно. Їй не хотілося йти до себе, але ж і залишатися з ним не хотілося! Чи хотілося?

Взагалі-то, що конкретно означало те «залишитися»? Стояти так, доки не почне світати? Влаштуватися на килимі у вітальні і говорити до ранку? Чи заснути разом у його ліжку?

На жаль, Дарина не уточнила, тож тепер мучилася цікавістю, яка періодами переростала у несанкціоновані фантазії.

— Ненормальна! — казала вона собі в такі моменти.

Пошуки квартири виявилися справою не з легких. Дарина зайшла на кілька сайтів агентств нерухомості і взялася за голову. Від цін на невеликі однокімнатні квартири в очах щипало. Хороше житло в центрі або в районі поруч з роботою коштувало мало не половину її цілком непоганої зарплати. А ще депозит, а ще комісія ріелтору… Трапилися кілька дешевих варіантів, але надто далеко від роботи. Оренду кімнати в квартирі разом зі сторонніми людьми навіть не розглядала. Знову ділити з кимось житло? Після двокімнатної квартири на сімох людей вдома і тісної кімнатки в гуртожитку з трьома сусідками — нізащо! Окрема квартира, і крапка.

Кінець кінцем вибрала два більш-менш підхожі варіанти і вже хотіла телефонувати домовлятися про те, щоб подивитися, але тут виникала інша проблема. Їхати зараз маршрутками — не найкраща ідея. Таксі — дороге задоволення. Та й трохи слабкою почувалася, побоювалася наодинці кудись вирушати. Просити Матвія — ще гірше, знову почуватиметься зобов’язаною.

Може, він має рацію і варто перечекати свята?.. Вона зміцніє, відновить здоров’я, а тоді можна й шукати! Але в такому разі доведеться провести у Матвія ще кілька тижнів.

Дарина мучилася з цією дилемою цілих три дні і навіть зателефонувала порадитися до єдиних людей, у яких могла просити поради, — мами і Артема.

Друг нарікав, що не може допомогти з переїздом, бо якраз поїхав у відрядження. Радив пожити поки що у родича. Мама висловилася ще категоричніше:

— Навіть не думай собі дурного! Тебе що, виганяють? Сама ж казала, квартира Матвія велика, його немає цілими днями. Сиди і одужуй! У разі чого перед Різдвом Марина повернеться, візьме тебе до себе, доки не знайдеш нової квартири… Слухай, може я таки вирвуся на деньок до тебе, їсти привезу?

Цього ще бракувало. Вона тут сама в гостях, а якщо ще й мама приїде… Дарина думала, як цього разу відмовити маму, але рішення напрошувалося саме собою. Мало не заплескала в долоні, коли зрозуміла, як краще вчинити. Одразу двох зайців вб’є — і рідних побачить, і від Матвія буде подалі. Справді, і навіщо сидіти у Львові всі свята, коли на роботу аж після Різдва? Вона поїде додому!

— Мам, я сама приїду! — заявила. — Пару днів ще полежу, стане краще, то приїду на Новий рік і Різдво. Чого тут сидіти? Скучила за вами всіма, та й тато повернеться, я вже пів року його не бачила.

— А точно здужаєш? Тобі ж важко буде поки що їхати.

Дарина запевнила, що впорається, пообіцяла приїхати живою й здоровою, хоч мама не надто схвалювала таку ідею.

Вона нетерпляче чекала вечора, щоб нарешті показатися Матвію на очі і розповісти новини. Його не було довше, ніж зазвичай. Вже й повечеряла, пройшла свої онлайн-курси, потинялася квартирою, а він досі не повернувся. Була десята, коли не витримала і пішла у свою спальню. Ввімкнула новий лакорн, який давно хотіла подивитися, й не помітила, як заснула.

Снилося щось моторошне. Дарина стрепенулася і мало не підстрибнула на ліжку. Важко видихнула, зрозумівши, що то був лише сон. Тільки тепер усвідомила, що в кімнаті вимкнене світло, а вона ж не вимикала перед сном. Шкірою пройшовся неприємний морозець. Після поганого сновидіння було страшно навіть рухатися в темряві й вставати з ліжка, тому нащупала смартфон і ввімкнула ліхтарик. Обережно посвітила в різні кутки, переконуючись, що сама, а тоді швидко підвелася, на пальчиках перебігла до вимикача. Це вперше в післяопераційний період дозволила собі настільки швидке пересування. Живіт незадоволено посмикував, нагадуючи, що рано ще бігати.

У кімнаті не виявилося сторонніх — ні тобі привидів, ні злодіїв. Може, Матвій повернувся — заходив, доки спала, і вимкнув світло?

Дарина вирішила зійти на перший поверх і перевірити. Була лише одинадцята, навіть якщо й повернувся, навряд чи вже заснув.

Вона обережно спустилась у темну вітальню, прихопивши з собою його картату сорочку, яку досі не віддала. Ні в передпокої, ні в кухні не світилося, тож пішла коридором у бік Матвієвої спальні. Вже хотіла постукати, але побачила світло з-під дверей кабінету.

— Матвію, ти тут? — спитала, легко постукавши у двері.

— Заходь.

Дарина прочинила двері і вперше зайшла у цю кімнату. Матвій сидів на дивані праворуч, тримав у руці олівець, а на його колінах лежали аркуші з незрозумілими їй схемами.

— Привіт! Це ти вимкнув мені світло?

Він кивнув.

— Було надто тихо. Зайшов, а ти спиш, то й вимкнув.

— А, ясно. Я тут… Ось, твоя сорочка.

Вона поклала сорочку на диван біля Матвія, і він нарешті підняв очі від своїх схем.

— Можеш залишити собі.

— Навіщо ж мені твоя сорочка… Я її випрала, не хвилюйся!

— Гадаєш, я не хочу брати назад, бо ти її носила?

— А чому тоді?

— Бо тобі у ній гарніше, ніж мені. Я подивився б ще.

Ну знову він! Дарина навіть не знала, що доцільніше зараз — червоніти чи вкотре рішуче просити не говорити того, що звучить як залицяння. Проте згадала, що не червоніти і сваритися прийшла.

— Я поїду на свята додому, — випалила, змінюючи тему.

Матвій стиснув губи в тонку лінію, кинув олівець на диван і склав руки на грудях.