5. Маленькі відкриття, суп і Артем

Її речі помістилися у дві великі валізи і рюкзак. Спочатку Дарина хотіла взяти з собою лише трохи одягу, а по решту заїхати, коли знайде нове житло. Однак Матвій наполіг на тому, щоб забрати всі речі до нього і більше сюди не повертатися.

Взагалі-то, не просто наполіг, а заявив, що так вони й зроблять. Вона не наважилася сперечатися, адже тепер була перед ним у ще більшому боргу — мусила слухатися.

Тішило єдине: не було схоже, що Матвія сердила вся ця морока. Він не здавався переобтяженим її присутністю, не нарікав на клопоти. Навіть навпаки, турбувався.

За день Дарина добряче втомилась, і коли вони повернулися до Матвія, ледве дотягнула ноги у свою кімнату. Все-таки переоцінила власні сили, вартувало більше відпочивати. Від її турботливого троюрідного брата це не сховалося, тож довелося вислухати лекцію про те, що їй треба робити і чого не треба. За його словами, треба було лежати і чекати, доки покличе вечеряти. Не треба — вештатися домом і шукати собі заняття.

У кімнаті було тепло, але вона все одно закуталася по самі вуха в ковдру і чесно намагалась виконувати настанову. Проте за пару хвилин згадала, що слід зателефонувати Артемові, щоб розповісти новини і попросити його занести тітці Ларисі ключі. Так збіглося, що власниця квартири працювала на ринку поруч з домом Артема, та й жила у тому ж районі. Тож Дарина вирішила попросити друга про послугу — самій мотатися туди було незручно, а просити Матвія не хотілося. Артем радо погодився допомогти і обіцяв під’їхати по ключі прямо під будинок, їй слід було лише спуститися з ними на вулицю.

Втішена Дарина подякувала і продовжила лежати собі, але надовго її все одно не вистачило. М’яке і тепле ліжко ніби обросло колючками, п’ятнадцять хвилин у ньому здалися безкінечно довгими. Нарешті вирішила, що годі з неї — не можна отак валятися в ліжку, коли Матвій там сам на кухні. Треба хоча б з ввічливості запропонувати допомогу. Вона тихенько спустилася сходами, а тоді так само тихо підійшла до дверей кухні і зазирнула одним оком всередину, ніби якась шпигунка.

Він стояв біля стільниці, у профіль до дверей, нарізав щось, голосно вдаряючи ножем по дерев'яній дошці. Був одягнений у широкі домашні штани і чорний гольф в обтяжку. Дарина витягнула шию, хотіла розгледіти, що саме Матвій нарізає, але погляд перечепився на півдорозі. Його закочені до ліктя рукави відкривали оку міцні зап'ястя і передпліччя з натягнутим тятивою, напруженими м’язами — мимоволі задивишся. Дарина й сама не усвідомила, що стоїть і витріщається на Матвієві руки, забувши чого прийшла. З задуми вивело запитання:

— Ти шпигуєш за мною?

Вона аж смикнулася з несподіванки, а тоді скривилася, усвідомивши, який вигляд це мало збоку. Зайшла в кухню і відповіла:

— Ні, я прийшла запитати, чи не треба допомогти.

— Тоді чому стояла там, а не питала?

Матвій не відволікся від нарізання, на неї й не глянув.

— Ну... Ти був таким зосередженим, не захотіла відволікати. То що, треба допомога?

Він гучніше ніж до того гримнув ножем, а тоді нарешті глянув на Дарину:

— Я ж казав тобі відпочивати.

— Я вже відпочила.

Від погляду, яким пронизав Матвій, вона втягнула голову у плечі і сотню разів за секунду пошкодувала, що прийшла. Вже хотіла розвернутися і піти геть, коли він несподівано сказав:

— Тоді просто сядь де-небудь і не заважай.

Замість того, щоб спокійнісінько сісти за столиком біля вікна, Дарина попрямувала до стійки і спробувала викарабкатися на незручний і надто високий, схожий на барний, стілець. Звісно, не тому, що з цього ракурсу було краще спостерігати за Матвієм, звісно, ні!

Виконати місію не встигла — Матвій опинився поруч, розвернув до себе і підхопив під сідниці. На якусь мить відчула себе дитиною, яку батьки підсаджують на високу табуретку на видноті біля себе, доки зайняті роботою.

— Я могла... — почала, але запнулася, пригадавши, чим їй загрожує слово «сама».

Матвій повернувся до стільниці, не обмовився й словом.

На кухні було тепло і затишно. Зі звуків — лише постукування ножа. Із запахів — хіба що спеції. Картинка взагалі здавалася найспокусливішою з можливих — хлопець, який готує. Якось від однієї зі своїх тіток Дарина почула, що чоловік на кухні — це «одна з найпоширеніших жіночих еротичних фантазій». Тоді вирішила, що таке твердження значно перебільшене і стосується хіба що емоційного задоволення, але тепер готова була посперечатися з собою. Привабливий чоловік, який готує для тебе, — це еротичніше за саму еротику!

І так, не має значення, хто конкретно цей чоловік. Ну Матвій, то й Матвій. Угу.

Вона притихла. Просто дивилася, як він нарізав і кидав у велику каструлю овочі. Робив все так легко, професійно, що було видно — далеко не вперше. З посуду на кухні і набору продуктів у холодильнику взагалі складалося враження, що Матвій з кулінарією на ти. І це було вельми неочікувано від нього! Дарині раптом зробилося соромно — мало того, що тягарем для нього стала, так нічим корисним відплатити за піклування не може.

— Матвію, — писнула тихенько, — можна спитати?

— Ну?

— Може, я могла б якось тобі віддячити? Мабуть, безглуздо пропонувати заплатити як орендаторка кімнати, але...

— Безглуздо. І ти гостя.

— Я не дуже вмію готувати, але могла б купувати продукти і хоча б вечерю робити... Ну, прибирати ще.

— Ти лише кілька днів у мене… Скільки минуло після твоєї операції? Тижні півтора?.. Прибирати і готувати, серйозно?

Він сказав це таким іронічно-сердитим тоном, що Дарина похнюпилася. Вже за хвилину закрив каструлю кришкою і підійшов до стійки, зупинився навпроти.

— Тобі незручно переді мною?

Ніби не видно! Вона схилила голову нижче, ще трохи — і ніс зіткнувся б з тією стійкою.

— Я не люблю отримувати щось задарма.

— А кілька годин тому мало не розплакалась, коли я спитав, чим відплатиш мені.

— Я не через це!.. Але зараз подумала і все-таки хочу щось зробити.