6. Австрійські будинки і халепи, пов’язані з ними

Матвій пив каву біля вікна і поглядав на годинник. Дарина досі не спустилася на перший поверх, хоч була вже майже одинадцята. Боїться потрапити йому на очі? Ще би, після того, як зірвала його плани на ніч.

З іншого боку, сам винен. Слід було попередити ту дівчину, що у нього зараз родичка живе, щоб не подумала чого-небудь. Він настільки не звик до чиєїсь присутності у своїй квартирі, що не здогадався потурбуватися про таке.

- Доброго ранку!

Дарина ніяково тупцяла у дверях кухні. Матвій озирнувся і нахмурився – вже переодягнулася у свій одяг, шкода.

- Доброго.

- Вибач за вчорашнє. Я ж не знала, що ти будеш не сам… Зіпсувала все, так?

Після того, як Матвій пішов, вона лежала, як мишка, прислухаючись, що твориться знизу. Розмови не чула, але ляскання вхідних дверей – ще й як. Тож щойно, спускаючись сходами, очікувала побачити господаря дому страшно злим і незадоволеним.

- Зіпсувала, - відповів він.

Страшно злим не виглядав, але й особливої радості не виявив. Подивився якось хитро, таким собі лисячим поглядом. Сказав раптом:

- Тобі мабуть треба перев’язку зробити. Ходімо.

- Не треба!

- Що, ти знову сама?

Вона втягнула голову у плечі і зло блиснула очима.

- Ні. Зараз не треба. Минулими днями я легко впоралася без твоєї допомоги. І впораюся надалі.

- А я дуже вже хочу допомогти.

Дарині здалося, що він з неї відверто знущається. Навмисне намагається збентежити. Або ж вважає зовсім дурненькою.

- Припини, будь ласка, так зі мною поводитися! Маєш мене за дурепу? Я вдячна за твою опіку і турботу, але ти переходиш межі. Як це розуміти?..

Десь посеред монологу вона зрозуміла, що кидається голослівними звинуваченнями. Адже що було йому пред’явити? Зробив їй перев’язку, коли не просила? Притиснув до себе, коли мало не впала? Облапав стегно, коли ніс нагору? Від того, що не могла підібрати розумні пояснення, Дарина мало не захникала і не затупала ногами. Нижня губа сіпнулася так, ніби дівчина збиралася заплакати. Довелося глибоко вдихнути і в черговий раз спробувати:

- Може все-таки…

- Тільки не проси мене знову завезти тебе. Будеш у мене, доки повністю не відновишся, і крапка.

Ну і як з ним говорити?

Вона вже почала дратуватися, але Матвій поводився так спокійно, що й посваритися не виходило.

- Я ж тобі тільки заважатиму, - спробувала останній аргумент. – Як вчора… І взагалі…

Знову цей його погляд, від якого хотілося чи то під землю провалитися, чи розвернутися і чкурнути геть.

- Поснідай, – сказав, пропустивши повз вуха останнє зауваження.

- Не хочу.

- Тоді їдьмо по твої речі, доки я маю час.

Дарина опустила голову і пішла у свою спальню. Забрала звідтіля рюкзак, а коли спустилася, Матвій вже одягнув пальто і чекав у передпокої. Недобре зиркнув і забрав рюкзак з її рук.

- Він важкий. Забула, що лікар казав?

- Завези мене, будь ласка, і я залишуся там.

Його залізна витримка почала кришитися на очах.

- Боже, яка ж ти вперта!

Чи може так і краще? Нехай повертається у свою квартиру, і він знову знайде спокій. А то ця ніч була зовсім безсонною. Мало того, що зірвався секс, то ще й думки про гарненьку дівчину на другому поверсі, одягнену у саму його сорочку, не давали заснути. Матвій незадоволено видихнув, але більше не сперечався.

- Куди їхати? - спитав уже в авто.

- На Раппопорта.

Він здійняв брови вгору і покосився на Дарину.

- Можеш дозволити собі винаймати квартиру у центрі?

Вона мало не поперхнулася слиною з обурення.

- Взагалі-то у мене гарна робота, зарплата дозволяє! - а тоді пригадала, чому насправді змогла винайняти ту квартиру, і додала тихіше: – Але там косметичний ремонт. А ще бойлер і газова плита не працюють.

Якщо «косметичний ремонт» у перекладі на мову Матвія означав «халупа», то «бойлер не працює» взагалі додавало ще сумнішої конкретики – «халупа з допотопних часів».

- То твоя зарплата дозволяє орендувати тільки таку квартиру?

- Дозволяє орендувати нормальну. Але ж не можу я пів зарплати на саме житло витрачати.

- І на що ти витрачаєш?

- Це інвестиція в майбутнє. Є таке гарне слово – депозит. Ну, і ще сім’ї треба допомагати.

Вона продовжувала дивувати. Хіба дівчата її віку не на лахи і розваги мали б витрачати свої гроші, та ще й у батьків просити? Матвій лише схвально похитав головою, але більше нічого не відповів.

Він знайшов місце для паркування з третьої спроби. Дарина ожвавилася, ніби відчула прилив сил щойно опинилася біля дому.

- Ну, дякую, що підвіз і що з лікарні забрав. Щасти!

Вона вже відчинила дверцята, щоб вийти, але Матвій притримав.

- Не так швидко. Я занесу твого рюкзака, впевнюся, що залишаю тебе у безпечному місці, і тільки тоді поїду.

Довелося підкоритися. Повтішала себе тим, що залишилося потерпіти ще якихось пару хвилин, а тоді Матвій нарешті облишить її.

Височенні коричневі двері на кодовому замку впустили їх у старий австрійський будинок. У Матвія склалося враження, що нирнув у кротячу нірку – темно і в ніздрі б’є дивний застояний запах. Якби він частіше бував у старих будинках в центрі Львова, знав би, що це запах віків, який в’ївся у кожну цеглинку і вже не вивітрюється. Так пахне у кожному домі, побудованому за старої Австрії, і з тим нічого не зробиш – поступово зживаєшся з цим запахом і перестаєш помічати, але ніздрі чужака не обманути.

З кротячої нірки, чи то пак під’їзду, вони винирнули у внутрішній дворик, пройшлися балконом, тоді знову нирнули у темну нору і піднялися рипучими дерев’яними сходами на другий поверх.

- Ти хоча б не в кавалєрці живеш? – спохопився Матвій, пригадавши про тихий жах австрійської архітектури – куцу квартиру з однією кімнатою, без ванної і з туалетом на балконі.

Дарина подивилася косо і заперечно мотнула головою. Вона вже наготувалася відчиняти двері квартири, аж вони відчинилися самі. На порозі з’явилася кругла жіночка в пуховику і з якимось великим прямокутним предметом під пахвою, загорнутим у газети.