4. Австрійські будинки і халепи, пов’язані з ними

Матвій пив каву біля вікна і поглядав на годинник. Дарина досі не спустилася на перший поверх, хоч була вже майже одинадцята ранку. Боїться потрапити йому на очі? Ще б не боятися після того, як зірвала його плани на ніч!

З іншого боку, сам винен. Слід було попередити Таню-Ганю, що у нього зараз живе родичка. Він настільки не звик до чиєїсь присутності у своїй квартирі, що не здогадався потурбуватися про таке.

— Доброго ранку!

Дарина ніяково тупцяла у дверях кухні. Матвій озирнувся і насупився — вже передягнулася у свій одяг, шкода.

— Доброго.

— Вибач за вчорашнє. Я ж не знала, що ти будеш не сам… Зіпсувала все, так?

Після того, як він пішов, вона лежала, як мишка, прислухаючись, що твориться знизу. Розмови не чула, але ляскання вхідних дверей — ще й як. Тож щойно, спускаючись сходами, очікувала побачити господаря дому страшенно злим і незадоволеним.

— Зіпсувала, — відповів.

Страшенно злим не здавався, але й особливої радості не виявив. Подивився якось хитро, таким собі лисячим поглядом. Сказав раптом:

— Тобі, мабуть, треба перев’язку зробити. Ходімо.

— Не треба!

— Що, ти знову «сама»?

Вона втягнула голову у плечі і зло блиснула очима.

— Ні. Зараз не треба. Останні дні я легко давала собі раду без твоєї допомоги. І впораюся надалі.

— А я дуже вже хочу допомогти.

Дарині здалося, що він з неї відверто знущається. Навмисне намагається збентежити. Або ж вважає зовсім дурненькою.

— Припини, будь ласка, так зі мною поводитися! Маєш мене за дурепу? Я вдячна за твою опіку і турботу, але ти переходиш межі. Як це розуміти?..

Десь посеред монологу вона зрозуміла, що кидається голослівними звинуваченнями. Адже що було йому пред’явити? Зробив їй перев’язку, коли не просила? Притиснув до себе, коли мало не впала? Облапав стегно, коли ніс нагору? Від того, що не могла дібрати розумних аргументів, Дарина мало не захникала і не затупала ногами. Нижня губа сіпнулася так, ніби вона збиралася заплакати. Довелося глибоко вдихнути і в черговий раз спробувати:

— Може, все-таки…

— Тільки не проси мене знову завезти тебе. Будеш у мене, доки повністю не відновишся, і крапка.

Ну і як з ним говорити?!

Вона вже почала дратуватися, але Матвій поводився так спокійно, що й посваритися не виходило.

— Я ж тобі тільки заважатиму, — спробувала останній аргумент. — Як вчора… І взагалі…

Знову цей його погляд, від якого хотілося чи то під землю провалитися, чи то розвернутися і чкурнути геть.

— Поснідай, — сказав, пропустивши повз вуха останнє зауваження.

— Не хочу.

— Тоді їдьмо по твої речі, доки я маю час.

Дарина опустила голову і подалась у свою спальню. Забрала звідтіля рюкзак, а коли спустилася, Матвій вже надягнув пальто й чекав у передпокої. Недобре зиркнув і забрав рюкзак з її рук.

— Він важкий. Забула, що казав лікар?

— Завези мене, будь ласка, і я залишуся там.

Його залізна витримка почала кришитися на очах.

— Боже, яка ж ти вперта!

Чи, може, так і краще? Нехай повертається у свою квартиру, а він знову знайде спокій. А то ця ніч була зовсім безсонною. Мало того, що зірвався секс, то ще й думки про гарненьку дівчину на другому поверсі, одягнену у саму його сорочку, не давали заснути. Матвій незадоволено видихнув, але більше не сперечався.

— Куди їхати? — спитав уже в авто.

— На Раппапорта.

Він здійняв брови вгору і покосився на Дарину.

— Можеш дозволити собі винаймати квартиру в центрі?

Вона мало не поперхнулася слиною з обурення.

— Взагалі-то у мене гарна робота, зарплата дозволяє! — а тоді пригадала, чому насправді змогла винайняти ту квартиру, і додала тихіше: — Але там косметичний ремонт. А ще бойлер і газова плита не працюють.

Якщо «косметичний ремонт» у перекладі на мову Матвія означав «халупа», то «бойлер не працює» додавало ще сумнішої конкретики — «халупа з допотопних часів».

— То твоя зарплата дозволяє орендувати тільки таку квартиру?

— Дозволяє орендувати нормальну. Але ж не можу я пів зарплати на саме житло витрачати!

— І на що ти витрачаєш?

— Це інвестиція в майбутнє. Є таке гарне слово — депозит. Ну, і ще сім’ї треба допомагати.

Вона продовжувала дивувати. Хіба дівчата її віку не на лахи і розваги мали б витрачати свої гроші, та ще й у батьків просити? Матвій лише схвально похитав головою, але більше нічого не сказав.

Він знайшов місце для паркування з третьої спроби. Дарина пожвавіла, ніби відчула прилив сил, щойно опинилася біля дому.

— Ну, дякую, що підвіз і що з лікарні забрав. Щасти!

Вона вже відчинила дверцята, щоб вийти, але Матвій притримав.

— Не так швидко. Я занесу твого рюкзака, впевнюся, що залишаю тебе в безпечному місці, і тільки тоді поїду.

Довелося прийняти його умови. Повтішала себе тим, що залишилося потерпіти ще якихось пару хвилин, а тоді Матвій нарешті облишить її.

Височенні коричневі двері на кодовому замку впустили їх у старий австрійський будинок. У Матвія склалося враження, що пірнув у кротячу нірку — темно і в ніздрі б’є прілий застояний запах. Якби він частіше бував у старих будинках в центрі Львова, знав би, що це запах віків, який в’ївся у кожну цеглинку і вже не вивітрюється. Так пахне у кожному домі, побудованому за старої Австрії, і з тим нічого не зробиш — поступово зживаєшся з цим запахом і перестаєш помічати, але ніздрі чужака не обманути.

З кротячої нірки, чи то пак під’їзду, вони випірнули у внутрішній дворик, пройшлися балконом, тоді знову пірнули в темну нору і піднялися рипучими дерев’яними сходами на другий поверх.

— Ти хоча б не в кавалєрці живеш? — спохопився Матвій, пригадавши про тихий жах австрійської архітектури — куцу квартиру з однією кімнатою, без ванної і з туалетом на балконі.

Дарина подивилася скоса, заперечно мотнула головою. Вона вже наготувалася відмикати двері квартири, аж вони відчинилися самі. На порозі з’явилася кругла жіночка в пуховику і з якимось великим прямокутним предметом під пахвою, загорнутим у газети.