8

Мені дуже хотілося додому. Так, я чітко зрозуміла, що щастя зовсім не там, де гроші, успіх та слава. Воно значно ближче, але ти не зрозумієш цього, поки не поглянеш на інший бік медалі. Інакше кажучи, все пізнається у порівнянні.

З головою поринувши у читання, я не помітила, як до кімнати увійшла Настя:

— Готуєшся до іспиту? — Усміхнувшись поцікавилася вона.

— Намагаюся, але чи вийде цього разу, і чи треба воно взагалі… — Пожала плечима я.

— Ти даєш! Звісно, що треба! — Голосно заявила сусідка. — Ти ж не збираєшся в цьому домі провести решту свого життя?!

— Боронь Боже! — Швидко захитала я головою. — Звідси б якнайшвидше і якнайдалі, — чесно зізналася я.

— Ото ж бо, — підтримала Настя. — А тут, як не крути хороший старт, і загартування, і стресостійкість здобудеш неабияку! Це я тобі, як професіонал з досвідом кажу, — єхидно усміхнулася подружка.

— Ну не знаю, — продовжила я, — одного прекрасного дня я можу не витримати і відправити господиню з усіма її прибабахами і вимогами далеко й надовго. І сумніваюся, що я пожалкую й побіжу просити вибачення.

 — Ой, це чудове бажання, але не раджу тобі цього робити, — змінилася на обличчі Настя. — Їй байдуже, кого нищити тебе, мене чи бізнес-партнера.

— А вона теж працює? — Здивувалася я.

— Ні, — заперечливо захитала головою співрозмовниця. — У їх бізнес поділений на чотирьох: Анатолія, Ельвіру та двох синів. Веде справи тільки Анатолій Семенович, а інші отримують свої відсотки. Гордій студент і тому, поки що не допомагає, Гліб — взагалі працює в іншій галузі, а мегера… — зітхнула Настя, — живе в своє задоволення та не знає, чим зайнятися у вільний час. От і шукає слабших аби самоствердитися за їх рахунок і заодно спустити пару.

— Цікаво, — ніби просто так уявила я, — а якби у господаря з'явилися позашлюбні діти, що б вона робила?

— Зарила б їх живцем у всіх сенсах слова. Ти що, це ж із ними довелося б ділитися добром. А репутація родини? — Сказала Настя. — Та й господар не схожий на гульвісу та на того, в кого можуть бути діти на стороні. Так, у них відносини специфічні, але синів він би не зрадив. Ну, принаймні, мені так здається, — сказала Настя.

Раптом нашу розмову перервав стукіт у двері:

— Я, звісно, не посильний, але це вже занадто! — Злісно заявила економка, яка не дочекавшись слова "Заходьте", увірвалася в нашу кімнату. — Ось, вам веліли передати. — Валентина простягла мені невеличкий пакунок.

Опустивши голову, я побачила перед собою оригінальний, невеличкий букет, виготовлений з різноманітних цукерок в червоних обгортках, які нагадували чайні троянди.

— Що це? — Здивовано запитала я, округливши очі.

— Це ви мені скажіть, що це!! Господиня як дізнається про ці ваші шашні, то вам буде непереливки!

— Але я справді не знаю, хто це міг передати. А може це не мені, а ви просто помилилися? — Припустила я.

— Може й помилилася, але Ірина Анатоліївна у нас одна! — Вказала очима на невеличку листівку, прикріплену до пакета економка.

— Вийдемо на хвилину! — Прошепотіла Валентина Михайлівна, кивком голови вказавши мені на двері. Коли ми вийшли на коридор вона сказала — благо, що господиня цього не бачила, але наступного разу може так не пощастити. Раджу вам, попередити залицяльників, аби вони більше не передавали вам подарунки в такий спосіб. — Суворо подивилася економка. 

— Але в мене дійсно нема, ніколи не було і не може бути залицяльників! Я не знаю, чия це робота. — Виправдовувалася я перед економкою, як мала дитина, яку звинувачували в тому, що вона обмвлювала нові шпалери.

— Сподіваюся, ви мене почули та правильно зреагуєте на моє, поки що, прохання. — Суворо заявила Валентиа Михайлівна. — До речі, ваші аналізи у мене, вам пощастило, що вони в цілковитому порядку. Отже документально ви в порядку і прийшли до нас з агенства "Затишний Дім", пам'ятаєте?

— Так, звісно пам'ятаю, — сказала правду я, а в самої на серці було так паршиво, адже я вже так забрехалася, а ще трохи, то я забуду взагалі хто я насправді і якою була.

— Не забудьте, скоро ваше прибирання. Завтра — неділя, а отже прибиратимете один раз вдень, але не спізнюйтесь і приводьте себе в порядок зранку, а не лякайте мешканців будинку своїм опухлим обличчям.

— Постараюся, — сказала я. — Можна йти?

— Ідіть, але подумайте, над тим, що я вам казала, — серйозно насупивши брови відповіла жінка-робот та вручивши мені пакунок пішла геть.

Коли я зайшла до кімнати ошелешена Настя запитала:

— І що це було? 

— Сама не знаю! — Зізналася я.

— Ось, Валентина принесла цей пакунок. Каже, що адресований він мені, адже про це свідчить листівка прикріплена на обгортці. А я думаю, що це якась помилка.

— Та ну, яка це може бути помилка? — Серйозно сказала Настя.

— Ну я уявлення не маю, хто міг мені це передати!

— А вчора куди ти їздила, чи то така велика таємниця? — Запитала сусідка.

Звісно, я всю правду відкривати їй не збиралася, але на серці так кипіло виговоритися, адже за цей час багатенько зібралося, але я розуміла, що тут всього на деякий час, тому краще мовчати та зайвого не патякати.

— Їздила за продуктами в супер маркет, — відкрила долю правди я.

— За продуктами? Ти? Покоївка? Тобто? — Не повірила власним вухам Настя. — Вперше таке чую.

— Я думала, це для всіх звичайна практика, — відповіла я, аби не викликати до себе зайвих підозр.

— Ні, закупками продуктів займається Михайлівна з Таїсією, частіше Тая, але покоївки до цього не мають жодного відношення. Можливо, це вона зараза вигадала якийсь хитрий план аби викинути тебе звідси? До речі, ти гроші на закупівлю де брала? — Серйозно запитала Анастасія.

— Гроші? — Повторила я. — Та ніде не брала, зі мною був водій, який розрахувався карткою.

— Ясно, — присвиснула Настя. Трохи подумавши, сусідка сказала: — Так он значить хто тобі букета передав та підставив перед персоналом. А наступного разу, якщо подібне станеться при господарях, то тобі кришка. — Суворо попередила Настя.