5

Я, все ж, вирішила протягом двох тижнів з'ясувати правду та завершувати це кіно. Я почуваю себе зрадницею, яка покинула Зосю в той період, коли в селі кипить робота. Моя тітка там сама, а я тут в пошуках істини та правди вдаю із себе ту, якою ніколи не була. 

Я жила в домі Вербицьких уже третій день. Робота, яка входила у мої обов'язки, була не важкою, і завдяки цьому я мала багато вільного часу. Завдячуючи Насті, я отримала можливість проводити вільний час із користю. Вона позичила мені свій планшет, тому всю потрібну для вступу інформацію, я шукала не виходячи з квартири. Це, виявляється, так зручно! А що, як цього року мені пощастить вступити на омріяний факультет? Що як доля подарувала мені одразу два шанси — знайти батька та вступити в Академію Мистецтв?

— О, ти все в своїй науці сидиш? — Заскочила в кімнату Настя. — Мені треба терміново допомогти економці накрити на стіл. Неочікувано приїхав Гордій, знайомити батьків зі своєю нареченою!

— Гордій? — Підвела очі я.

— Так, молодший син господарів, — пояснила мені Настя.

Згораючи від цікавості я запропонувала товаришці:

— Давай я теж допоможу? У мене зараз вільний час, а дочитати я зможу і потім, — переконливо сказала я.

— Було б чудово, — крикнула на ходу знервована Настя, — доганяй!

Я не гаячи жодної хвилини швидко підвелася з ліжка і відкинувши планшет мерщій понеслася слідом за Анастасією. За хвилину я вже була на першому поверсі, де бігали й метушилися: економка, Таїсія і Настя. Ельвіра велично стояла посеред вітальні та вказувала прислузі, що і як робити, де і що поставити.

— О, і ти тут, — з відразою, дивлячись на мене кинула вона. — Мерщій допоможи Таїсії на кухні, а інші будуть у вітальні.

Я схвально кивнула головою та швиденько пішла вслід за кухаркою.  

— Не звертай уваги, вона завжди всіма незадовелена, — підбадьорила мене Таїсія. — Вона просто така людина, ще й зіпсована грішми. Вона всіх ненавидить крім себе! Якби там не було, а працювати треба. Тим більше, за хороших робітників завжди Анатолій Семенович стоїть горою. А ти, я бачу, добра людина, щира та справедлива і роботи не боїшся, а це дуже гарні якості, за які треба цінувати людей, — сказала Таїсія, перевіряючи святковий пиріг у духовій шафі.

— Чим я можу бути вам корисна? — Запитала я, дивлячись, як кухарка метається по кухні зі швидкістю світла.

— Допоможи мені нарізати овочі та перевір курку в іншій духовці, — сказала Таїсія.

Я сумлінно стала виконувати її прохання та, перевіривши курку, яка ще була не достатньо готовою, взялася нарізати овочі на величезні, ексклюзивні блюда. Вони були такі великі та незвичні, що мені навіть страшно було за них братися, бо я уявляла скільки вони можуть коштувати. Мити й нарізати овочі було зовсім нескладно, принаймні ті, які були мені знайомі. З огірками, помідорами і перцем я одразу впоралася, а от з авокадо та іншою екзотикою справи були значно гіршими, але я їх порізала на свій художній смак, і Таїсія схвально мені кивнула. 

— Молодчинка! А тепер допоможи, будь ласка, приготувати салат, а я піду вже виймати пиріг та курку.

— Я думала, що заможні люди схиблені на правильному харчуванні, — посміхнулася я, дивлячись, скільки страв готується одночасно.

— Не переймайся, ще в одній духовці запікається червона риба! Ой, лишенько, я ж зовсім за неї забула! — Закричала кухарка та побігла на сусідню кухню. За кілька хвилин Таїсія повернулася зі словами, — я вчасно побігла і дістала рибу, вона якраз запеклася. Дякую, що нагадала! Аби не ти — Ельвіра мене добряче вичитала б.

— Облиште! — Зніяковіла я, — все-одно б ви згадали про рибу.

— Звичайно згадала б, коли вона задиміла на всю кухню. — Посміхнулася кухарка. — Ой, дитино, молода ти ще, аби бігати на побігеньках у примхливих багатіїв. Це вже мені діватися нема куди та й звикла я вже тут, — зітхнула Таїсія. — А тобі треба навчатися, іти на нормальну роботу, створювати сім'ю, народжувати та виховувати дітей. Робота в багатіїв забирає нормальне життя, хоча й дає певні, фінансові можливості, але ж, — зітхнула Таїсія та обірвала себе, не закінчивши почату думку.

— Я хочу вступати в Мистецьку Академію, але три роки поспіль у мене нічого не виходить, — поділилася своїми болем я.

— А звідки ти, дитино? — Запитала Таїсія, нарізаючи святковий пиріг.

— Ой, я з далекого Петрівського хутора, — чесно відповіла я. 

Кухарка раптово підняла на мене очі й здивовано перепитала?

— Ти з Петрівського хутора? 

— Так, — підтвердила я. — Ви теж там бували? — Чисто з цікавості запитала я.

— Так, бувала разів зо два, — сумно відповіла моя співрозмовниця. — Там, років з двадцять тому людей обмаль було, а зараз…

— Зараз іще менше! — Сказала я. — А ті, що залишилися доживати віку та відмовилися переїздити до дітей, вже насилу самостійно ходять.

— А чому ж ви з батьками не покинули отой хутір та не перебралися ближче до цивілізації? — Здивувалася кухарка.

— А в мене нема батьків, — чесно зізналася я.

— Все, Іринко, несемо страви на стіл, але намагайся не плутатися під ногами і нікому не потрапляти на очі, бо господарі цього не люблять. Працюй тихо, оперативно та намагайся бути невидимою, — взялася повчати Таїсія.

Я схвально кивнула головою.

Зайшовши у вітальню я побачила, сидячих за столом людей, але не посміла зазирати їм в обличчя. 

— То чим ти займаєшся по життю? — Поважно запитала Ельвіра в супутниці Гордія.

Я, намагаючись бути невидимою, поставила на стіл принесені страви і збиралася вийти, як позаду себе почула голос Ельвіри:

— Ей, ти, як тебе там, сіль хутко принеси! Що за безтолоч! Ну що за телепні неотесані!? — Репетувала вона, немов навіжена.

— Ельвіро, що ти собі дозволяєш? — Почула я вже знайомий голос Вербицького. — Візьми себе в руки та перепроси.

— Не дочекаєшся, добродію! — Прошипіла Ельдарівна у відповідь.