Розділ 13

Розділ 13

Неш Райкер

Ми сіли в машину, і я відразу заблокував двері, відрізаючи нас від усього світу. Софія відкинулася на шкіряне сидіння і заплющила очі. Її пальці все ще трохи тремтіли після перенесеної напруги. До садочка залишалося ще добрих дві години, тому забирати Мію було відверто зарано.

Я завів двигун і замість її будинку повернув праворуч — туди, де в елітному кварталі височіла нова висотка.

— Неше, ми їдемо не туди, — тихо зауважила вона, не розплющуючи очей.

— Туди, Соф, — я перехопив її долоню і притиснув до своїх губ. — У мене вдома нарешті закінчився ремонт. Хочу тобі дещо показати.

Я не збирався переїжджати до неї. І точно не збирався лишати своїх дівчат у тій крихітній орендованій квартирі. Якщо Райкер забирає своє — то назавжди і на власну територію.

Ми піднялися на швидкісному ліфті на останній поверх. Мій пентхаус зустрів нас панорамними вікнами на все місто, запахом дорогого дерева та свіжої фарби. Софія підійшла до скла, розглядаючи краєвид, а я підійшов позаду, обняв її за талію і притиснув до себе, зариваючись обличчям у її пахуче волосся.

— Тобі подобається? — прошепотів я, цілуючи її у шию. — Бо це твій новий дім. Я хочу, щоб ви з Мією переїхали до мене.

Вона різко повернулася в моїх обіймах, її очі округлилися від подиву й легкого переляку.

— Неше... це занадто швидкоа. І це твій простір. Мія тут усе переверне, розкидає своїх динозаврів...

— Не переверне, — я хижо усміхнувся, підхопив її під стегна і посадив на край великого кухонного острова, стаючи між її колінами. — Точніше, нехай перевертає. Тут повно місця. І для динозаврів теж.

Я припинив її заперечення глибоким, палким поцілунком. Мої руки впевнено ковзнули під її піджак, обіймаючи за тонку талію. Софія тихо зітхнула мені в губи і нарешті здалася, обхопивши мою шию руками. Ми цілувалися довго, доки дихання не перехопило, випалюючи залишки її сумнівів.

Я стояв між її розведеними  колінами, і світ навколо просто перестав існувати. Дві години до садочка здавалися тепер цілою вічністю, яку я збирався використати до останньої секунди.

Коли я обережно зняв з її плечей суворий офісний піджак і кинув його на підлогу, вона навіть не здригнулася. Усі її страхи й бар'єри, які вона будувала роками, зараз плавилися від моїх дотиків. Мої долоні ковзнули вгору під її тонку блузку, обпалюючи гарячу шкіру. Софія вигнулася назустріч, судорожно вчепившись пальцями в моє волосся, і тихо, хрипко стогнала прямо мені в губи.

Кожен її подих, кожен тихий звук зводив мене з розуму. Я підхопив її, сильніше підтягуючи на край острова, так, щоб вона повністю обвила мою талію ногами. Блузка полетіла слідом за піджаком. Я відірвався від її губ, опускаючи поцілунки нижче — на шию, на ключиці, змушуючи її тремтіти в моїх руках. Софія важко дихала, закинувши голову назад, її груди високо здіймалися, а пальці міцно стискали мої плечі.

— Неше... — прошепотіла вона, і в цьому єдиному слові було стільки довіри й пристрасті, що в мене остаточно знесло дах.

Я швидко позбувся свого светра. Наші тіла зіткнулися — шкіра до шкіри, тепло до тепла. Мої долоні вивчали кожен вигин її тіла, закарбовуючи в пам'яті цей момент. Усе відбувалося на межі: занадто палко, занадто відверто, але водночас із неймовірною, щемливою ніжністю. Коли нарешті позбувшись усього одягу впевнено і м'яко увійшов у неї, Софія голосно ахнула, міцно притискаючи мене до себе, ховаючи обличчя на моєму плечі.

Ритм став швидким, рваним, поєднуючи нас у єдине ціле прямо тут, на цій холодній стільниці, яка зараз здавалася найгарячішим місцем у всесвіті. Ми рухалися в унісон, втрачаючи контроль над часом і простором. Кожен поштовх відгукувався в ній тихими, солодкими стогонами, від яких кров у моїх жилах закипала. Коли хвиля задоволення остаточно накрила нас обох, Софія міцно заплющила очі й вигукнула моє ім'я, а я притиснув її до себе так сильно, ніби намагався врости в неї назавжди.

Ми ще довго сиділи так на кухні, важко дихаючи. Вона ховала обличчя на моїх грудях, а я просто обнімав її, цілуючи в маківку і не бажаючи відпускати ні на сантиметр. Ми повністю належали один одному.

А за дві години, коли ми нарешті привели себе до ладу, ми вже забирали Мію із садочка. Принцеса вискочила до нас, як маленький ураган, і відразу помітила, що ми тримаємося за руки.

— Ого! Ви знову обіймаєтесь! — зраділа Мія і застрибала на місці, плескаючи в долоні. Вона точно була в захваті від того, що тепер у неї є свій власний Неш.

— Принцесо, у мене для тебе сюрприз, — сказав я, підхоплюючи її на руки і підкидаючи в повітря. — Їдемо дивитися твою нову кімнату.

Коли ми повернулися до пентхауса, Мія спочатку розгублено оглядала величезну вітальню, але я повів її далі по коридору і відчинив білі двері.

Це була казка, яку я таємно замовляв у дизайнерів останні кілька днів. Замість звичайного ліжка там стояв величезний замок, де спальне місце було на другому ярусі, а вниз вела справжня дерев'яна гірка. Стіни були розписані чарівним лісом, де серед дерев ховалися... великі й абсолютно добрі динозаври в касках пожежників. Повсюди лежали м'які пуфи, величезні коробки з новими пазлами та професійними олівцями.