Розділ 3

Розділ 3

Неш Райкер

— Отже, резюмуючи: якщо сторона продавця нарешті перестане крутити носом і погодиться на наші фінансові умови, то епопею з підписанням договору ми закриємо вже цього тижня.

Я з неймовірним полегшенням відірвав погляд від гігантського стосу креслень та фінансових звітів. Вони вже години три поспіль успішно плавили мені мізки, наче доменна піч.

— Ризики? — коротко кинув я, звично крутячи в пальцях ручку й дивлячись на колег.
— Мінімальні, — відчеканив наш фінансовий директор, поправляючи на носі окуляри з виглядом головного бухгалтера всесвіту. — Але юристи з боку контрагента знову увімкнули режим параноїків. Вони наполягають на додатковій, ультра-детальній і максимально прискіпливій перевірці цільового призначення цієї земельної ділянки.

Звичайно. Хто б, до біса, сумнівався. Юристи завжди на чомусь наполягають — це їхня офіційна релігія. Схоже, їхня улюблена розвага в цьому житті — вставляти палиці в гусениці надійної будівельної техніки «Райкер Груп». Мої старші брати на моєму місці вже б давно почали гарчати й критикувати всіх підряд, але я звик діяти з холоднокровністю. Ну або досвідченостю топменеджера, що в принципі те саме.

— Чудово, — я з гуркотом закрив теку з документами. — О котрій раунд боїв без правил?
— Зустріч через годину.
— Локація?
— У юридичній фірмі «Харт і партнери». Вони офіційно представляють інтереси власника землі.

Я сухо кивнув, піднімаючись із крісла й застібаючи піджак. На той момент ця назва абсолютно нічого моєму витонченому бізнес-слуху не сказала. Чергова пафосна контора в центрі міста, де пахне дорогим деревом, секретарками модельної зовнішності та штучно завищеним цінником за кожну хвилину консультації.

Проте рівно за шістдесят хвилин ця сама назва сказала мені дуже багато. Навіть занадто багато. Баланс мого всесвіту знову дав тріщину.

Довгонога секретарка з голлівудською усмішкою урочисто провела мене до головної переговорної кімнати.

— Містере Райкер! О, для нашої компанії це просто колосальна честь — приймати вас тут особисто!

Я ще навіть не встиг повністю переступити поріг цієї розкішної переговорної, залитої сонячним світлом, як назустріч мені вже на всіх вітрилах летів чоловік років тридцяти п'яти. Ідеально, волосина до волосини, укладена зачіска, білосніжна вінірова посмішка, дорогий трикотажний костюм-трійка... Як на мене, занадто багато щенячого ентузіазму для такої абсолютно рутинної угоди.

— Домінік Харт, — представився він з таким пафосом, наче оголошував вихід рок-зірки, і впевнено протягнув мені руку для потиску.

Ага. То виходить, це і є той самий великий і могутній Харт. Засновник цієї пафосної імперії параграфів та законів.

— Неш Райкер, — я відповів коротким рукостисканням, попутно скануючи супротивника своїм фірмовим професійним поглядом будівельника, який звик моментально оцінювати тримальні конструкції, дефекти фундаменту та приховані тріщини на фасаді. Цей Харт здавався мені занадто глянцевим.

— Ми максимально ретельно підготували абсолютно всі матеріали по цій земельній ділянці, — продовжував фонтанувати впевненістю Харт, широким жестом запрошуючи мене сідати до масивного дубового столу. — Можу запевнити вас під власну відповідальність, містере Райкер: жодних неприємних сюрпризів, підводних каменів чи скелетів у шафі під час перевірки ви не знайдете. Наші юристи бездоганні, як швейцарський годинник.

Я стримано кивнув, навіть не поворухнувши жодним м'язом на обличчі, аби не виказати скепсису:
— Побачимо. Життя покаже, наскільки точний ваш годинник.

На долю секунди мені здалося, що ідеальна голлівудська посмішка Харта трохи сіпнулася на правому кутику. Мій холодний тон точно не вписувався в його заздалегідь прописаний сценарій легких, швидких і максимально прибуткових переговорів. Добре. Дуже добре. Схоже, цей робочий день обіцяв бути не таким нудним, як я очікував дві години тому, штурмуючи фінансові звіти.

Переговорна кімната поступово наповнювалася людьми, перетворюючись на класичний бізнес-вулик. Юристи з обох сторін, суворі фінансисти, представники продавця ділянки, якісь нескінченні помічники з блокнотами та зарядними пристроями. Створювався типовий діловий шум, який я зазвичай успішно ігнорував, вмикаючи внутрішній режим фільтрації. Я просто ліниво гортав роздруковані сторінки договору, пропускаючи повз вуха черговий потік вишуканих люб'язностей та компліментів від Домініка Харта.

Поки масивні дубові двері знову не відчинилися з легким скрипом.

— Перепрошую за запізнення, виникли непередбачувані обставини, — пролунав знайомий голос прямо від порога.

Я підняв голову від паперів і ледь стримав переможну посмішку, яка так і норовила виповзти на обличчя. Софія. Ну звісно, хто ж іще.

Її яскраве руде волосся, яке вранці так відчайдушно намагалося втекти з-під шапки, зараз було зібране в бездоганний, акуратний низький хвіст. На ній сидів ідеально скроєний темно-синій діловий костюм. Сувора шкіряна папка з документами в руках і залізна, майже військова впевненість у кожному русі. Жодної паніки через присутність вищого керівництва. Жодної розгубленості.

Пройшовшись поглядом по кімнаті, Софія миттєво вихопила мене серед присутніх. І теж завмерла. Всього на одну коротку секунду, не більше. Очі за склом окулярів здивовано округлилися, але вона тут же взяла себе в руки. Професіонал, нічого не скажеш. Мій респект її витримці.

— О, а ось і наша зірка! Міс Левін представлятиме юридичний супровід цієї угоди з нашого боку, — швидко повідомив Харт, задоволено повівши плечем і сяючи вінірами як під копірку.

Цікаво. Дуже цікаво. То ось, виходить, де вона так важко працює з ранку до вечора, поки її міні-копія пакує котів у рюкзаки. В акулячому гнізді цього глянцевого Домініка.

— Починаємо? — сухо запитала Софія, сідаючи за стіл прямо навпроти мене і чітким, відпрацьованим рухом відкриваючи свою теку.