55 Дем'ян

Давно я так не нервував, як під час цієї незапланованою вечері з дідом. Дивлячись, як він їв перший шматочок кулінарного шедевра Аліси, я на мить навіть забув про те, як дихати.

- Смакота! А ви чого не їсте? - Промовив дід, із задоволеннням ласуючи куркою.

Почувши його слова, я  спершу не повірив власним вухам, бо вже встиг підготуватись до найгіршого розвитку подій.

- Я дуже рада, що вам сподобалось, Семене Семеновичу. Дуже через це хвилювалась, - мило посміхнувшись, промовила Аліса.

Спробувавши і собі курочку, я дуже здивувався, бо вона, і справді, виявилась досить смачною.

Оце так приємний сюрприз влаштувала мені бібліотекарка.

- Дуже смачно, Алісо, - промовив я, усміхнувшись.

- Я вирішила трохи підійняти тобі настрій смачною вечерею, коли почула про завал на роботі, - відповіла бібліотекарка. 

Подумки я пообіцяв собі, що зроблю для неї якийсь гарний подарунок, щоб подякувати за цю вечерю  та її підтримку.

Схоже, що мій хитрющий дід вирішив влаштувати нам з Алісою якусь свою перевірку, тому і приїхав дуже неочікувано.

За вечерею ми трохи поговорили про справи, трохи про моє дитинство і дідову молодість. 

Як це не дивно, але мій дід навіть жодного разу не бурчав, що неймовірно мене порадувало.

Коли ми повечеряли, Аліса запропонувала попити чаю.

- Дякую, дитино, але я вже добряче стомився після перельоту, тому поїду додому. Та й вам двом не хочу більше набридати, - промовив мій дід, встаючи з-за столу.

- Та ти не набридаєш, діду... - Сказав я.

- О! Я ж геть забув, що привіз вам двом невеличкі гостинчики, - промовивши це, дід поспішив в коридор, де висів його плащ.

- Гостинчики? - Здивовано запитав я, бо мій дід був ще тим скнарою.

- Це тобі, Алісочко, а це тобі, Дем'яне, - скзав дід, даючи нам з Алісою в руки  по невеличкій коробочці.

- Яка краса! Дякую, Семене Семеновичу! - Радісно промовила Аліса обіймаючи мого діда.

Відкриви коробочку, вона знайшла там золоті сережки. Мені ж дід подарував брендовий годинник.

- Дуже дякую, діду! - Сказав я, теж обійнявши діда.

- Здорові носіть, діти. А тепер мені вже час... Дем'яне, проведеш мене до машини? - промовив дід, вдягаючи свій плащ.

Ще раз подякувавши, Аліса попрощалась з ним, а я пішов його проводити.

- Аліса - чудова дівчина, Дем'яне. Тобі з нею дуже пощастило, тому бережи її і не смій ображати, бо будеш мати справу зі мною.

- Діду, я і не збирався її ображати, - промовив я, дивлячись, як він сідає в своє авто.