52 Аліса

Сьогодні у нас на роботі коївся справжнісінький хаос. Нам привезли нові книги, а помічників, які б допомогли їх розвантажити і поперенести, не привезли.

Нам доводилось і з відвідувачами займатись і з новими книгами розбиратись. Ми з колегами вже з ніг збились, намагаючись хоч якось з усім розібратись.

- Алісо, люба, я заїхав забрати тебе на обід, - почувся голос Дем'яна.

Трясця! Я так забігалась, що промчала повз нього і навіть не помітила.

- Дем'яне, вибач, будь ласка, але ми з дівчатами сьогодні будемо працювати без обідньої перерви, - важко зітхнувши, промовила я.

- Чому? Що сталося? - Невдоволено поцікавився мій фіктивний чоловік, підійнявши брову.

- У нас завал... Привезли нові книги. Нам потрібно з ними розібратись і порозставляти, - промовила я, вказуючи рукою на ящики.

Поглянувши на них, Лісовський скривився, як середа на п'ятницю. Знявши піджак і повісивши його на мій стілець, великий бос почав закачувати рукава сорочки, демонструючи свої міцні руки.

- Що це ти надумав, Дем'яне? - Здивовано поцікавилась я.

- Хочу вам допомогти. Чи ти думаєш, що я дозволю, щоб моя дружина тягала всі ці гори книг?

- Я навіть не знаю...  - Розгублено промовила я, помітивши, як у моїх колег зі стуком попадали щелепи на підлогу, коли вони почули про " дружину".

- Що там знати, руденька. Командуй, що куди нести і все, - сказав Лісовський, посміхаючись.

Запитавши у своїх шокованих колег про те, чи вони не проти допомоги Дем'яна і отримавши їхню згоду, я взялась до роботи.

Командувати великим босом було суцільне задоволення. Мій фіктивний чоовік виконував все швидко і правильно. 

Завдяки його допомозі, ми розібрались зі своїм завалом значно швидше, ніж думали.

Дівчата так зраділи, що навіть відпустили мене пообідати , хоча наша обідня перерва вже минула.

- Алісо, чому ти відразу мені не зателефонувала, коли у тебе на роботі виникли проблеми? Я б приїхав і допоміг тобі, - промовив Дем'ян, коли ми сіли в машину.

- У тебе серйозна і відповідальна робота, Дем'яне. Я б і не подумала відволікати тебе через щось подібне, - відповіла я.

- Алісо, ти можеш на мене покластися у всьому. Наступного разу, якщо виникнуть якісь проблеми чи складності, то відразу телефонуй мені.

- Але ж раніше я і сама розбиралась з усіма своїми проблемами...

- Ти тепер не сама, руденька.

- Так, але це лише тимчасово... Поки діє наш договір. Я не хочу звикати до того, що ти завжди будеш поруч... Через деякий час наші шляхи розійдуться і кожен з нас буде жити власним життям, - зітхнувши, промовила я.

- Алісо, вчись використовувати свої можливості і ресурси. Зараз я разом з тобою... От і користуйся цим. Крім того, ми не знаємо, що на нас чекає далі, - відповів мені Дем'ян Лісовський, підморгнувши.

- Дем'яне, ти вже сказав своєму діду про те, що ми з тобою розписались? - Поцікавилась я, вирішивши перевести тему на щось інше.

- Так, сказав. Старий буркотун дуже радий за нас. Він зараз в Англії. Обіцяв прийти до нас в гості, щойно повернеться, - відповів Дем'ян, посміхнувшись.

- Ти знаєш про те, коли він планує повернутись?

- На скільки мені відомо, то це має статись через тиждень.

- Ну у нас ще є час навести лад з моїми речами... Треба придумати, чим ми будемо пригощати Семена Семеновича. Якщо що, то можу запекти курку. Я знаю один класний рецепт...

- Краще не треба... Навіщо тобі морочитись?Ти й так стомлюєшся... Ми замовимо їжу в твоєму улюбленому кафе. Я впевнений у тому, що дідові їхні страви прийдуться до душі. 

- Як знаєш...  Але якщо буде потрібно, то я можу приготувати курку, - сказала я.

- Дякую... Матиму це на увазі.