50 Аліса

Мене розбудив набридливий звук будильника. Відкривши очі, я не відразу зрозуміла, де я знаходилась. Знадобилось кілька секунд, щоб пригадати про те, що я переїхала жити до свого фіктивного чоловіка.

Як це було не дивно, але я чудово виспалася. Це сталося вперше за останній час, бо зазвичай ночами мене будив Максик.

Малюк любив влаштовувати нічні перекуси. Він ріс, тому постійно хотів їсти. Але цієї ночі котик до мене приходив. Схоже, що наш переїзд вплинув і на малюка.

Я швиденько вмилась, почистила зуби і пішла на кухню. Дем'ян досі спав і мені це здалося трохи дивним.

Оскільки мені не треба було бігти на тролейбусну зупинку, бо Лісовський обіцяв відвозити мене на роботу, у мене було цілком достатньо часу, щоб посмажити млинці на сніданок.

Всі необхідні продукти я швидко знайшла і відразу взялась до роботи. Уявивши собі, як зрадіє Дем'ян, коли побачить мій сюрприз, я посміхнулась.

Швидко впоравшись з млинцями, я пішла збиратись на роботу. Я вже встигла вдягтися і навести красу, а Лісовський все ще не прокинувся.

Трохи повагавшись, я вирішила піти його розбудити. Прокинувшись, Дем'ян кілька чекунд, нічого не розуміючи, витріщався на мене, а тоді почав бідкатись про те, що він вперше в житті проспав на роботу.

Щоб хоч трохи підбадьорити Лісовського, я сказала, що вже приготувала нам сніданок.

Бідолаха так розхвилювався через те, що проспав, що навіть не зрадів, коли почув про сніданок.

Правда, Дем'ян швидко зібрався і з'явився на кухні у всій красі.

- О, млинці... Чудово, - промовив він, сідаючи за стіл.

Спробувавши млинця, я відчула, що він трохи якийсь дивний, але то таке. Дрібниці...

- Як тобі ? - Запитала я у Лісовського.

- Унікальний смак, - посміхнувшись, відповів мій фктивний чоловік.

- Рада, що тобі сподобалось, Дем'яне. Я старалась.

Дем'ян так швидко їв, що я спершу здивувалась, а потім згадала про те, що він запізнюється.

З'ївши свою порцію млинців, він запив її кавою і попросив ще й води.

Поївши, ми поїхали на роботу. Я вже уявляла, що скажуть мої колеги, коли побачать, що Лісовський привіз мене роботу. Тільки й мови буде про те, як декому щастить в житті, а декому - ні. Особливо їм.

- Алісо, ти чому обручку не вдягла? - Запитав великий бос, поглянувши на мою руку.

- Забулась... Я ще не звикла до неї. Ми ж тільки одружились.

Зиркнувши на Лісовського, я побачила на його руці обручку. У мене виникло таке дивне відчуття. 

Ніби це все не фіктивні, а справжні стосунки. Щоб потім не плакати, коли все скінчиться, я прогнала від себе ці думки.

Думай про гроші, Алісо, а не про цього красеня. Згадавши коишніх дівчат Дем'яна, я важко зітхнула, бо вони були значно вроливішими від мене.

Коли я подумала про те, що Дем'ян звернув на мене увагу тільки через свій план, то мені стало ще сумніше.

- Алісо, ти чого засумувала? - Запитав Дем'ян, поглянувши на мене.

- Все добре... То тобі здалося.

- Алісо, за той час, що ми знайомі, я вже встиг тебе вивчити. Я бачу, що тебе щось хвилює. Скажи мені... Я спробую допомогти.

- Я думаю, куди поскладати свої книги у тебе в квартирі, щоб вони тобі не заважали, - видала я перше, що прийшло в голову.

- Знайшла мені проблему. Купимо книжкову шафу і все туди сладемо. Не хвилюйся про це.

Коли машина зупинилась біля бібліотеки, Дем'ян провів мене до входу в будівлю.

Попрощавшись з ним, я вже хотіла зайти, але Лісовський спіймав мене за руку.

- Алісо, ти нічого не забулась?

- Здається, що ні. Сумка, телефон... Все є, - відповіла я, перевіряючи свої речі.

- А поцілунок на прощання? Ми ж тепер не чужі люди, - посміхнувшись, сказав Лісовський і поцілував мене в щічку.