47 Аліса

Повернувшись додому після чаювання у Семена Семеновича, я все ще перебувала в страшному шоці.

Такого я точно не очікувала. Дем'яновий дід вирішив, що ми з його внуком обов'язково маємо якнайшвидше одружитись.

Лісовський запропонував мені не тільки фіктивний шлюб, а й переїхати жити до нього. Дем'ян вважав, що у нас все чудово вийде, а я дуже хвилювалась

Я ніяк не могла уявити собі того, як ми з великим босом будемо співіснувати під одним дахом.

Я лише раз побувала вдома у Дем'яна Лісовського і мені цього цілком вистачило, щоб зрозуміти, що він належить до тих людей, які все кладуть на свої місця і не терплять втручання в їхній особистий простір.

Я чудово пам'ятала те, як Дем'ян реагував на бідолашне кошеня і навіть боялась уявити, що буде, коли ми з Максиком переїдемо жити до нього в квартиру.

Прийнявши душ, я вдягла піжаму і лягла спати. Я так стомилась за цей день, що навіть на читання не було сил.

Щойно моя голова доторкнулась до подушки, я провалилась в глибокий сон. Чого мені тільки не снилося...

Спершу наснилось, як я втікала від Лісовського, а він наздоганяв мене з букетом червоних троянд в руках. У цьому сні я сердилась і кидалась на нього своїми туфлями.

Потім мені наснилось, що Дем'ян співав мені серенади під вікном, але у нього це дуже погано виходило.

Прокинувшись, я зрозуміла, що то не Лісовський дратував мене своїм жахливим співом, а то мій будильник розривався.

Вимкнувши його, я неохоче встала з ліжка і попленталась у ванну кімнату. Сьогодні була неділя, але все одно я не могла поспати довше.

Мій фіктивний майбутній чоловік вчора вирішив, що сьогодні ми займемось моїм переїздом до нього.

Привівши себе в порядок і випивши каву, я почала збирати речі. Через деякий час пролунав дзвінок у вхідні двері.

Зазирнувши у вічко, я побачила Дем'яна Лісовського з пакетами в руках.

- Привіт, бібліотекарко! - Радісно промовив він, заходячи до мене в квартиру.

- Привіт... Скажи, як тобі вдається в недільний ранок виглядати таким жвавим і радісним?

- Ну, я не завжди такий... Просто сьогодні особливий день, бо ти переїздиш до мене. Ходімо снідати, Алісо. Я заїхав у твоє улюблене кафе і купив нам щось смачненьке.

Я не встигла і оком моргнути, як стіл вже був накритий, а чай заварений.

- Ого... Лісовський, ти мене лякаєш. Зазвичай мій батько так поводився, коли відчував якусь провину перед мамою. Зізнавайся, що ти накоїв, - промовила я, склавши руки на грудях.

- Алісо, ти перечитала детективів... Я просто вирішив потурбуватись про тебе...

- Дем'яне... Краще зізнайся відразу, - порадила я, уважно дивлячись на великого боса.

- Та нічого такого я не зробив... Оскільки нам потрібно швидко одружитись, то вчора я зв'язався з потрібними людьми... Через дві години нам з тобою потрібно бути в ДРАЦС, щоб розписатися, - видав Лісовський, відступаючи від мене на кілька кроків.

- Через дві години?! 

- Не хвилюйся, Алісо. Це звичайна формальність... Яка різниця, коли це станеться? Через місяць чи через дві години?

- Лісовський, а вчора ти не міг мені зателефонувати і сказати про це?!

- Вчора у тебе і так був важкий день. Я не хотів додавати зайвого стресу. Я ж знаю, як ти про все хвилюєшся.

Капець! Мені приснився майже віщий сон...

- Я тебе зараз приб'ю!

- Алісо, ти спершу поїж, а потім вже все інше, - промовив Дем'ян, заманюючи мене за стіл моїми улюбленими стравами.