46 Дем'ян

Почувши від свого діда про те, що нам з Алісою потрібно якнайшвидше одружитись, я мало не гепнувсяна свою п'яту точку від шоку.

Аліса теж виглядала, м'яко кажучи, враженою. Бідолашна бібліотекарка кліпала віями і не знала, що сказати.

Я спробував натякнути діду на те, що ми з Алісою тільки не так давно познайомились і що нам ще нікуди поспішати, але впертий, старий буркотун і слухати нічого не хотів.

Тому я вирішив змінити стратегію, підлаштувавшись під обставини.

- Я думаю, що ти маєш рацію, діду. Нам з Алісою, і справді, слід швидше одружитись,- промовив я, обійнявши дівчину за талію, щоб таким чином заспокоїти її і натякнути аби вона мені підіграла.

- Звісно, що маю. Проживши багато років, я точно знаю про те, що чоловік стає відповідальним і серйозним лише тоді, коли одружується. Тільки тоді йому можна довірити якусь серйозну справу типу управління компанією, - впевнено промовив мій дід.

Почувши про "управління компанією", я зрозумів, що знаходжусь на правильному шляху. Заради такого  можна і про фіктивний шлюб домовитись з Алісою.

Вона, хоч і трохи дивна, але вродлива, мила, добра і щира дівчина. Мені з нею завжди було комфортно і приємно спілкуватись.

Правда, в комплекті з Алісою йшли ще її капосний домашній улюбленець, Макс, і всі її книги.

Якщо книги - це було ще пів біди, то малий, рудий паскудник - це справжня катастрофа.

Але що таке тимчасові незручності і покупка нових меблів в порівнянні з дідовою компанією? Дрібниці!

Старанно запевнивши свого діда у тому, що ми з Алісою незабаром влаштуємо невеличке весілля, бо велике старому точно не сподобалось би, ми попрощались і вийшли з дому.

- Дем'яне, ти нічого не хочеш мені поснити? - Поцікавилась бібліотекарка, коли ми сіли в машину.

- Алісо, ти ж сама щойно бачила, як все сталося. Дід передасть мені компанію лише тоді, коли я одружусь. Бо на його думку тільки тоді я стану срйозним і відповідальним чоловіком. Ми з тобою фіктивно зустрічались, а тепер давай фіктивно одружимось на деякий час. Я потрою суму, про яку ми з тобою домовилися раніше.

- І як ти собі це уявляєш, Дем'яне? - Запитала моя бібліотекарка.

- Ти переїдеш до мене і ми будемо жити разом, вдаючи щасливе подружжя. Все буде добре. Я обіцяю, що буду хорошим  фіктивним чоловіком. Ти ж допоможеш мені, Алісо?

- Допоможу... Тільки  я зовсім не уявляю, як ми з тобою будемо жити під одним дахом.

- Я впевнений у тому, що ми чудово будемо жити, Алісо. Двічі на тиждень до мене приходить хатня робітниця і прибирає в квартирі. Їжу я зазвичай замовляю або готую сам, тому тобі ні про що не доведеться турбуватись, - сказав я, посміхнувшись.

- Прибирати я не особливо люблю, а готувати цілком можу і сама, - промовила Аліса.

Згадавши кулінарні шедеври бібліотекарки, я важко зітхнув.

- Алісочко, я б не хотів, щоб ти витрачала свій час, стоячи на кухні біля плити. Особливо після роботи. Краще відпочинеш, почитаєш щось цікаве, сходиш на шопінг чи відвідаєш якийсь салон краси, - заливався я соловейком, намагаючись відмовити бібліотекарку від приготування їжі.

- Дем'яне, але я буду почувати себе якюсь паразиткою і халявщицею. Я так не зможу... Маю ж я хоч чимось займатись...

- Не думай про таке, Алісо. Ти будеш займатися квітами. Завжди хотів завести квіти в квартирі, але не міг сам за ними доглядати. Допоможеш мені з цим?

Мені було байдуже до тих квітів, але потрібно було терміново вигадати якесь заняття для Аліси, щоб вона навіть не згадувала про кухню.

- Квіти, так квіти, - важко зітхнувши, відповіла бібліотекарка.