44 Дем'ян

Щойно я закінчив нараду і зайшов до свого кабінету, як в кишені ожив телефон. Побачивши, що це телефонувала моя бібліотекарка, я розхвилювався, бо вона дзвонила мені вкрай рідко і тільки з якоїсь важливої причини.

- Що сталося, Алісо? - Запитав я, морально готуючись до всього чого завгодно, бо минулого разу нам довелося діставати її подругу із погріба.

- Дем'яне, привіт! Тільки що до мене на роботу приїздив твій кузен, Гліб. Уявляєш?

- Уявляю... І що хотів від тебе цей блазень? - Здивовано запитав я, подумки вилаявшись.

- Гліб хотів запросити мене пообідати. Він стверджував, що я дуже помиляюсь на твій рахунок і що ти зовсім не такий, як я думаю. Він хотів про це поговорити, але я відмовилась. Я сказала, що не потребую його порад, - відповіла Аліса.

- Алісо, ти - розумничка. Ти дуже правильно все йому сказала.

- Відверто кажучи, Дем'яне, я спершу  розгубилась, коли побачила твого кузена в бібліотеці. А потім він мене доряче вибісив.

- Алісо, я зараз приїду і відвезу тебе пообідати. Замовимо щось смачненьке, щоб підійняти тобі настрій.

- Добре, бо настрій у мене, і справді, кепський.

- Я вже їду його підіймати, руденька, - промовив я і відключився.

Я вийшов із кабінету і попрямував на парковку, де стояло моє авто.

Уяввши собі, як мій паскудний брат припхався у бібліотеку до руденької, я відчув, як починаю закипати.

Як Гліб посмів таке втнути?! А якби у нас з Алісою все було по-справжньому? Якби вона послухалась цього йолопа і повірила йому?

Подумавши про те, що мій кузен міг наплести Алісі, я вилаявся. Я був дуже радий, що бібліотекарка не стала розмовляти з Глібом і слухати його дурниці.

Зупинившись біля бібліотеки, я відразу помітив Алісу. Руденька стояла біля входу в будівлю і щось дивилась у своєму телефоні.

Я вийшов  машини і підійшов до дівчини. Бібліотекарка так була зайнята своїм телефоном, що не помітила мого наближення.

- Що такого цікавого ти там знайшла, Алісо? - Запитав я, підійшовши до дівчини.

Від несподіванки Аліса здригнулась і впустида додолу телефон.

В цей момент я вперше почув, як лається бібліотекарка і це було фієрично.

- Трясця! Дем'яне! Хто так підкрадається?! Мій телефон розбився! Що тепер буде?!  - Продовжила лютувати Аліса, сердито зиркаючи на мене.

- Алісо, заспокойся. Нічого страшного не сталось. Крім того, твого динозаврика вже давно треба було замінити. Зараз ми пообідаємо, а потім купимо тобі новий телефон, - сказав я, намагаючись заспокоїти розлючену бібліотекарку, що метала поглядом блискавки у мою скромну персону.

- Не такий він вже і старий, - невдоволено сказала Аліса, надувши губки.

- Можливо, але я б хотів подарувати тобі значно кращий телефон, - промовив я, беручи Алісу за руку, щоб відвести її до машини.

Всю дорогу до кафе моя бібліотекарка бідкалась і бурчала, розглядаючи свій розбитий телефон.

Навіть зараз руденька здавалась мені дуже милою. Поглянувши на неї, я мимоволі посміхнувся.

Я був впевнений у тому, що будь - яка інша дівчина тільки б зраділа, якби їй запропонували подарувати новий телефон, а ця руда біда вже хвилин десять бурчала про гроші на вітер.