43 Аліса

Сьогодні мій робочий день в бібліотеці проходив так, як завжди, спокійно і розмірено.

Поглянувши на годинник, я побачила, що до обідньої перерви залишилось близько десяти хвилин і зраділа, бо вранці проспала та не встигла поснідати і зараз була така голодна, як дикий вовк

Я збиралась сходити до найближчого супермаркету і купити там щось перекусити, але час, як на зло, дуже повільно тягнувся. І ці десять хвилин здавались мені цілою годиною. Відчуття голоду робило мене злою і роздратованою.

- Доброго дня, Алісо, - почувся поряд чоловічий голос.

Поглянувши на відвідувача, я ледь не гепнулась на підлогу зі свого стільця, бо переді мною стояв кузен Дем'яна Лісовського, Гліб.

 Дідько! І що ж знадобилось цьому паскудному капоснику від моєї скромної персони?! Чого цей нахабний бовдур сюди припхався?

- Доброго дня, - невдоволено відповіла я, згадавши про те, як вчора він старанно діставав Дем'яна, а його пришелепкувата мамця зіпсувала мені дорогущу сукню.

- Алісо, я хотів би поспілкуватись з тобою. Зможеш зараз пообідати разом зі мною?

Почувши слова Гліба, я дуже здивувалась. Я і гадки не мала про що  хотів зі мною поговорити кузен Лісовського, але була впевнена у тому, що нічого хорошоо від нього не слід було чекати.

- Вибач, але сьогодні я обідаю  разом із Дем'яном, - збрехала я, щоб швидше відкараскатись від цього йолопа.

- Розумію... Тоді ми з тобою могли б поговорити в будь - який інший час. Коли тобі буде зручно, Алісо?

Трясця! Та чого він до мене причепився?! Хіба він не бачить, що мені неприємно з ним спілкуватись? Що за нахаба?

- Я не думаю, що моєму хлопцю сподобається, якщо я буду спілкуватись з іншим чоловіком за його спиною, - невдоволено промовила я, суворо дивлячись на Гліба.

- Алісо, ти - мила і хороша дівчина, але дуже наївна і довірлива. Мій брат, Дем'ян, зовсім не такий, як ти про нього думаєш. Ти мені подобаєшся і я не хотів би, щоб цей негідник розбив тобі серце і змусив страждати.

- Дякую за турботу, але я не потребую твоєї допомоги і твоїх порад. Ми з Дем'яном довіряємо одне одному і я впевнена у тому, що він не зробить мені боляче. А тепер вибач... У мене є невідкладні справи, - сердито промовила я.

- Як знаєш, Алісо... Але потім не плач, коли Дем'ян продемонструє тобі своє справжнє обличчя, - невдоволено промовив Гліб і не попрощавшись, вийшов з бібліотеки.

Пробачивши через вікно, як кузен Лісовського сів в свою машину і поїхав геть, я видихнула з полегшенням.

Діставши із сумки телефон, я подзвонила своєму фіктивному хлопцю, щоб розповісти  про неочікуваний візит його падлючого брата.