39 Аліса

- Відверто кажучи, я й уявити собі не могла того, що Дем'ян Лісовський стане їсти картоплю в мундирах з салом, - сміючись, сказала я, коли ми з великим босом сіли в авто.

- Я теж не уявляв нічого подібного. А до сьогодні і не їв, - промовив Лісовський, усміхнувшись.

- Але ж я помітила, що тобі сподобалась звичайна їжа простих смертних.

- Так, і справді, було дуже смачно. Твоя подруга навіть дала мені банку сала і дві банки огірків у подарунок, - задоволено сказав Дем'ян, поглянувши на мене.

- Ірка сказала, що ти їй дуже сподобався. Особливо їй сподобалось те, що ти не дер носа, хоч і багач, - сказала я.

- Мені теж сподобалась твоя подруга, але виключно, як людина. Так що нічого собі не вигадуй.

- Я й не збиралась... Ірка думає, що ми з тобою зустрічаємось. Вона не з тих, хто став би відбивати хлопця у подруги, тому там тобі все одно нічого не світило б, - відповіла я, посміхнувшись.

За нашими розмовами і жартами я і не помітила, як ми під'їхали до мого будинку. 

- Дем'яне, ще раз велечезне тобі дякую, що допоміг моїй подрузі. Коли я злякалась, то ти був першим, про кого я подумала.

- Пусте... Звертайся, якщо що. Я завжди радий тобі допомогти, Алісо.

Дем'ян допоміг мені вийти із машини і діставши з багажника гостинці, що Ірка дала для мене, пішов разом зі мною.

- Дякую, що провів. Солодких снів і спокійної ночі, - сказала я, відчинивши двері квартири.

- Радий був допомогти такій красуні... Алісо тобі не здається, що ти щось забулась, - сказав Лісовський, хитро посміхнувшись.

- Що? Здається я все взяла. Сумка... Телефон... Все є...- Здивовано промовила я, перевіряючи свої речі.

- А як на рахунок поцілунку в щоку в якості подяки за проявлений мною героїзм при порятунку твоєї найкращої подруги? Хіба я його не заслужив? - Поцікавився Дем'ян, чим добряче мене здивував.

- Який же ти хитрий і корисливий, Дем'яне... Я думала, що ти скромний герой...

- Вибач, що розчарував, - посміхнувшись, промовив Лісовський, нахилившись ближче до мене в очікуванні своєї винагороди.

Важко зітхнувши і роблячи вигляд, що йду на страшну жертву, я сором'язливо поцілувала великого боса в щоку.

- Тепер ти задоволений? - Запитала я, підійнявши брову?

- Так... Солодких снів, - сказавши це, Лісовський пішов.

Я дивилась у слід цьому нахабі і відчувала, як сильно б'ється моє серце.

Мені дуже і дуже не хотілось, щоб Лісовський зник з мого життя.