38 Дем'ян

Я приїхав з роботи стомлений, злий і дуже голодний. Готувати вечерю не було ні настрою, ні бажання, тому я замовив доставку їжі.

Я вже почав роздягатись, щоб піти у душ, як у мене задзвонив телефон.

Побачивши, що це Аліса, я не на жарт розхвилювався, бо досі вона мені тільки писала повідомлення.

- Що сталось, Алісо? - Запитав я відразу.

- Дем'яне, можеш зараз приїхати до мене? Це дуже важливо... Будь ласка... - Почувся схвильований і наляканий голос бібліотекарки.

- Я зараз буду. Не хвилюйся... У тебе якісь проблеми?

- Зі мною все добре. Проблеми у моєї найкращої подруги... Я дуже за неї хвилююсь. Поспіши, будь ласка, Дем'яне.

- Я вже виходжу з квартири. Все буде добре...

Почувши, що з Алісою все добре, я видихнув з полегшенням і поспішив до своєї машини.

На щастя, я швидко дістався до будинку, в якому мешкала  моя фіктивна дівчина.

- Я вже приїхав, Алісо. Не хвилюйся, - заспокоїв я дівчину, зателефонувавши їй.

- Чекай, Дем'яне. Я зараз вийду, - відповіла бібліотекарка і вибила.

Помітивши, як Аліса вийшла із під'їзду, я поспішив їй на зустріч. Щойно я наблизився до дівчини, то побачив, що вона плакала.

Я й сам не зрозумів того, як так сталося, що наступної миті я вже обіймав її і гладив по волоссі.

- Дем'яне, дякую, що так швидко дістався сюди. Моя подруга, Ірка, зателефонувала мені і сказала, що вона у себе на дачі і там у неї щось сталось. Коли вона почала розповідати, то дзвінок перервався і я більше не змогла додзвонитись до неї. З того, що сказала Ірка, я зрозуміла, що вона у поргебі.

- Заспокойся, Алісо. Я думаю, що твоя подруга спустилась у погріб за чимось, а кришка якимось чином захлопнулась. Ти знаєш, де знаходиться її дача? - Промовив я, поки ми йшли до авто.

- Так, знаю... Ми там часто бували, - відповіла бібліотекарка, сідаючи в машину.

- Алісо, а чому вона затлефонувала саме тобі, а не комусь із своїх рідних?

- Іркина старша сестра зараз живе у Чехії, а її батьки поїхали до сестри в гості... Хоч би з нею все було добре...

- Не хвилюйся ти так, Алісо. Ми приїдемо і врятуємо твою Ірку, - сказав я, заводячи двигун.

Аліса пояснила мені, куди потрібно їхати і ми помчали рятувати її подругу.

Побачивши Алісу наляканою і знервованою, я зовсім забув про те, що дуже хотів їсти.

Майже всю дорогу вона мовчала, дивлячись у вікно і кусаючи губи від хвилювання.

Я вів машину і думав про те, що поява Аліси додала барв в моє сіре і нудне життя. Раніше я і уявити собі не міг того, що мені доведеться діставати когось із погріба.

Щойно ми приїхали, Аліса кулею вискочила із автівки і кинулась до невеличкого будиночка, а я поспішив слідом за нею.

- Іро! Іро! Я вже приїхала! - Голосно повідомила Аліса, щойно ми переступили поріг будинку.

Якийсь звук донісся до нас наче з - під землі. Ми швидко знайшли, де знаходився той погріб, в якому сиділа Ірка.

Я підняв кришку і ми побачили заплакану і злякану блондинку. Перші хвилин десять дівчата плакали і обіймались.

- Дякую, що врятували мене. Давайте я вас хоч вечерею пригощу, - сказала Ірка, коли трохи заспокоїлась і знову кинулась до свого погріба.

- Ти куди? - Запитала у неї Аліса.

- Я швидко... Треба дещо взяти...

Через кілька хвилин господиня подала нам звідти відро з картоплею і чотири банки, в яких були консервовані огірки, томати, солене сало і якесь варення.

- Зараз все буде, якщо ви мені допоможете, - посміхнувшись, сказала Ірка.

 Мені дівчата доручили мити картоплю, яку вони планували відварити в мундирах.

Побачивши, що Іра взялась нарізати сало, а Аліса почала діставати овочі з банок, я видихнув з полегшенням, бо вже з власного гіркого досвіду знав, які у неї кулінарні таланти.

Поки варилась картопля, ми випили гарячого чаю з меліси і трохи поспілкувались. Ірка була в шоці від того, що у її подруги з'явився хлопець, а вона їй про це не розповіла.

Ласуючи картоплею в мундирах із салом і консервованими овочами, я був у справжньому захваті. Можливо, що я був дуже голодним, але ця проста їжа здалась мені значно смачнішою від ресторанних страв, до яких я звик