35 Аліса

Мало того, що цей Толя припхався із самісінького ранку, так він ще й вирішив знову взятись за старе і покликати мене на побачення.

Почувши від нього про виставку картин, я офігіла і на деякий час зависла, думаючи, як би це так культурно, але зрозуміло йому відмовити.

 І саме в цей момент з'явився Дем'ян. Я думала, що Толя, помітивши його, драпане з усіх ніг, але помилилась.

- Алісо, люба, я привіз тобі дуже смачну каву, - промовив Лісовський, підійшовши до нас.

Я бачила те, як мій фіктивний хлопець спопеляв поглядом Толю і почала хвилюватись.

- Дякую, Дем'яне. Ти вже їдеш на роботу? - Спробувала я нагадати Лісовському про те, що йому вже час їхати до себе в офіс.

- Так, поїду, але трохи згодом. Подивлюсь, які у вас тут книги є. Можливо, що знайду і собі щось цікаве почитати, - ошелешив мене великий бос, не рухаючись з місця.

Капець... Потрібні йому наші книги, як собаці п'ята лапа... Лісовскьий постійно зайнятий роботою навіть у вихідні дні, а тут йому раптом з самого ранку почитати захотілось...

- Алісо Олександрівно, ви так мені і не відповіли, - втрутився Толя.

Трясця! Як же цей нудний блазень мене дістав. Я навіть боюсь уявити, чому він тих дітей в школі навчав.

- Ви ж вже знаєте, що у мене є хлопець... Я не можу піти з вами на виставку картин, - стримуючись, щоб не послати Толю разом з його виставкою на хутір ловити метеликів, відповіла я.

- Алісо Олександрівно, цей мажорик порозважається з вами і покине, а я - надійний і серйозний чоловік і чесно заробляю гроші, на відміну від нього, - видав Толя, ошелешивши не лише мене, а й Дем'яна.

Я вже злякалась того, що Лісовський зараз влаштує тут шоу зі спецефектами, але він якимось дивом стримався і запропонував Толі вийти і поговорити за межами бібліотеки.

Але Толя відмовився, натякнувши на те, що Дем'ян - бандит.

У Лісовського мало очі з орбіт не повискакували від почутого. Помітивши, що він вже на межі і може вибухнути в будь - який момент, я зрозуміла, що потрібно негайно щось зробити, щоб уникнути зайвих проблем і скандалу.

Часу на роздуми у мене не було, тому я вирішила відволікти і якось заспокоїти Лісовського.

Підійшовши до розлюченого великого боса, я обійняла його за шию і поцілувала в губи.

Я й сама була в шоці від себе і своєї зухвалості. Що вже було казати про Дем'яна.

Але мій фіктивний хлопець не розгубився і швидко зорієнтувався в ситуації. Дем'ян обійняв мене і міцно притис до себе.

Він з такою пристрастю відповів на мій поцілунок, що я навіть розгубилась, бо зовсім не очікувала чогось подібного.

- Ви б посоромилися... Це ж храм знань! - Почувся невдоволений голос Толі.

Коли великий бос мене відпустив, то набридливого Толі вже не було. Схоже, що наше з Лісовським шоу йому геть не сподобалось.

- Мені... Мені потрібно вже повертатись до роботи, - розгублено промовила я, соромлячись дивитись на свого фіктивного хлопця.

- А мені треба вже їхати на роботу...  - Промовив Дем'ян Лісовський, важко зітхнувши. 

- Я проведу тебе до машини, - сказала я, бажаючи пояснити йому свою поведінку.

- Добре... Ходімо, - промовив вликий бос і вибачившись перед моїми колегами, пішов на вихід із бібліотеки.

- Дем'яне, вибач, що я накинулась на тебе з поцілунками... Просто в той момент я не вигадала нічого кращого, щоб уникнути вашого конфлікту з тим йолопом, - схвильовано промовила я, кусаючи нижню губу.

- Все добре, Алісо. Не хвилюйся про це. Я відразу зрозумів твою поведінку і підіграв, - відповів Лісовський, заправивши мені за вухо волосся.

Від цього його жесту, я геть розгубилась. Попрощавшись і побажавши мені гарного дня, великий бос сів в своє авто і поїхав на роботу.

Піднявши очі, я помітила, як мої допитливі колеги витріщалися на мене через вікно.