28 Дем'ян

Я зїхав за Алісою рівно о дев'ятій годині ранку. Побачивши, як моя фіктивна дівчина виходила з під'їду, я замилувався нею і завис на кілька секунд. 

Я вперше бачив її в джинсах і светрі та з недбалим хвостиком на голові. Сьогодні Аліса не виглядала, як вчителька молодших класів, а була схожа на студентку.

- Доброго ранку, Дем'яне, - привіталась Аліса, підійшовши до мене.

- Доброго... - Прокашлявшись, відповів я.

- З тобою все добре, Дем'яне? Ти якось дивно виглядаєш...

- Все чудово... Просто я трохи розгубився, коли побачив таку красуню, - відповів я, допомагаючи дівчині сісти в машину.

Помітивши, як моя бібліотекарка зашарілась, я посміхнувся і подумав про те, що вона дуже мила.

Дорогою я постійно ловив себе на тому, що непомітно зиркаю на Алісу.

Вона розповідала про нові витівки малого негідника Макса і сміялась замість того, щоб на нього сердитись.

Тут я навіть позаздрив тому рудому кошаку, бо на мене вона сердилась навіть через якісь дрібниці.

Коли ми з Алісою увійшли в кафе - книгарню, вона відразу пожвавилась. Дівчина забулась про мене і поспішила до полиць з книгами.

Зітхнувшись, я пішов слідом за бібліотекаркою. Рденька поводилась, як дитина в крамниці з іграшками.

- Алісо, може, ми спершу зробимо замовлення? - Поцікавився я у руденької красуні, що вже встигла схопити кілька книг.

- Дем'яне, будь ласка, зроби замовлення сам. Я цілком довіряю твоїм смакам, - відповіла Аліса, дістаючи чергову книгу з полиці.

- Добре... Я буду чекати тебе за столиком. Не барися.

- Ага, - відповіла любителька книг, продовживши свої пошуки.

Зайнявши столик біля вікна, я зробив замовлення. Я встиг перевірити свої повідомлення на телефоні і відповісти на кілька дзвінків, але Аліса все ще не з'явилась.

Важко зітхнувши, я пішов на її пошуки. Ця мала біда знайшлася між стелажами з книгани. В руках у неї була чималенька стопка книг.

Я з'явився як раз вчасно, бо Аліса ледь не впустила всю цю стопку книг собі на ногу. 

Я кинувся рятувати свою бібліотекарку і врізався в стелаж. Книга з романтичною назвою "Кохання у маленькому місті" гепнулась мені прямісінько на голову.

- Це знак, - сказала Аліса, стримуючи сміх.

- Всесвіт має дивне почуття гумору, - промовив я, потерши лоба і забрав у дівчини книги.

Ми з Алісою пішли до нашого столика, де на нас вже чекав смачний сніданок.

Ми їли, сміялися, говорили про книги, розповідали якісь веселі історії. Поруч з цією дівчиною я почувався дуже комфортно і легко

Розповідаючи про те, що вона мріяла мати власну домашню бібліотеку, Аліса так захопилась, що не помітила, як вимазала ніс вершками.

 Побачивши це, я не зміг стримати посмішки.

- Що? - Нічого не розуміючи, запитала руденька.

- Ти - дуже серйозна читачка, Алісо, - сказавши це, я простягнув їй серветку.

Я дивився на бібліотекарку і думав про те, що ця субота - одна з найкращих у моєму житті.

- Алісо! Це ти?! - Почувся поряд здивований чоловічий голос.