25 Дем'ян

Повернувшись в квартиру до Аліси, я відразу помітив, що руденька бібліотекарка була чимось дуже невдоволена.

Вона стділа у вітальні на дивані, склавши руки на грудях і підтиснувши губи та виглядала досить кумедно. зараз Аліса Мила дуже нагадувала мені сердиту вчительку молодших класів.

- Ледь відкараскався від тієї малявки, - сказав я, посміхнувшись, бо не зміг стриматись.

-  Ти забув свій телефон... Тут твої коханки за тобю вже скучили, - Невдоволено промовила Аліса, задерши свого кирпатого носика і надувши губки.

Я закусив нижню губу, щоб не розсміятися і взявши свій телефон, поглянув хто ж це мені телефонував.

Виявилось, що це моя молодша сестра, Діана, запалала бажанням поспілкуватись зі мною.

Схоже, що ця мала біда знову щось вчворила і потрапила в немилість до батьків.

Не додзвонившись до мене, Діана написала повідомлення, в якому слізно просила, щоб я скинув їй на карту гроші, бо вона постраждала через батьківську тиранію.

Такі страждання спідкали мою молодшу сестру щомісяця, а то і кілька разів на місяць.

Важко зітхнувши, я перевів їй на карту гроші і заховавши телефон в кишеню, сів поряд із сердитою бібліотекаркою.

Руденька показово відвернулась від мене, вдаючи, що дуже уважно розглядає візерунки на шпалерах.

Схоже, що моя фіктивна дівчина ревнувала мене не гірше, ніж це робили мої колишні.

- Алісо, це телефонувала моя молодша сестра, Діана... - Вирішив пояснити я, щоб заспокоїти цю рудоволосу фурію.

- Мене не цікавить, хто тобі телефонує... - Відповіла Аліса, поглянувши на мене так наче я зіпсував їй пів життя.

Зітхнувши, я відкрив повідомлення від Діани і показав його бібліотекарці. 

- Бачиш? Моя молодша сестра знову накоїла якихось дурниць і батьки покарали її, позбавивши грошей на витрати, - промовив я, посміхнувшись.

- Скільки років твоїй сестрі? - Запитала Аліса, змінивши гнів на милість.

- Вісімнадцять... Вона студентка...

- В її віці я крім навчання підробляла офіціанткою в кафе і у мене не було ні часу, ні сил, щоб коїти дурниці... Можливо, що тобі краще знайти їй якусь роботу у себе в компанії, ніж просто давати гроші? Так вона ніколи не стане серйознішою і не навчиться бути відповідальною.

- Думаю, що ти маєш рацію. Уявляю, який сандал закотить ця мала біда, коли почує про те, що їй доведеться працювати, - зітхнувши, сказав я.

- Дем'яне, дякую за всі ті гостинці, що ти мені привіз... Через Машку, я забулась подякувати відразу...

- Пусте... Я скуповувався собі і вирішив дещо прихопити і для тебе, - усміхнувшись, відповів я.

- Повечеряєш разом зі мною? - Запропонувала руденька.

- Із великим задоволенням, - відповів я, натягнувши на обличчя радісну посмішку.

Пам'ятаючи її пиріжки із сиром, після яких мій бідолашний друг потрапив до стоматолога, я трохи напружився.

Я не став відмовлятись від спільної вечері, бо нам з Алісою було дуже важливо більше дізнатись одне про одного, щоб виглядати перед моїми рідними і друзями, як справжня пара.

- У мене на вечерю картопляне пюре і курячі котлети, - сказала Аліса, поспішаючи на кухню

Почувши про це, я видихнув з полегшенням, бо це були звичні і прості страви. Схоже, що сьогодні обійдеться без кулінарних сюрпризів.

- Чудово! Я люблю котлетки, - промовив я, пішовши слідом за Алісою на кухню.